Королева Сонька - Ірина Звонок
Пологи почалися раніше, ніж суд. Бо люди можуть почекати, а природа ні.
Сонька мучилася набагато сильніше, ніж у минулі рази. Бо тоді вона була впевнена, що народжує королевичів, а тепер не знала, яке майбутнє чекає на неї та на нещасну дитину, яка приходила у світ.
Жінки, які доглядали її, були мовчазні та неласкаві. Вони просто робили свою роботу. Ніхто не втішав Соньку, коли вона кричала від болю, що розривав її тіло.
Вона страждала. А у протилежному кінці замку страждав Ягайло. Але страждань короля ніхто не помічав, бо він ховав їх під кам’яною маскою, яка приросла до його обличчя.
Ягайло стояв біля вікна у галереї і дивився, як у дворі замку королевич Владислав грається з хлопчиками його віку. Йому вже йшов четвертий рік. Русявий та рожевощокий, він з таким запалом розмахував дитячим мечем, що батько мимоволі розчулився.
Єпископ Збігнєв підступив до короля. Чемно зупинився на крок позаду, дочекався, поки Ягайло повернеться до нього і, солодко усміхаючись, промовив:
- Як королевич схожий на вашу милість!
Ягайло гордовито усміхнувся. А єпископ провадив далі:
- Але ваші вороги роблять усе можливе, щоб він не став королем.
- Ти так вважаєш? – король розвернувся до єпископа.
- Так, – щиро відповів той.
- Хто ж вони, ті вороги?
- Ви прочитали листа королеви?
- Я перечитав його кілька разів, – глухо відповів Ягайло.
- І ви не повірили?
- Я не знаю, вірити чи ні жінці, яка проявила слабкість плоті.
Король відвернувся і знову подивився на королевича, зціпивши руки за спиною.
- Якщо королеву признають перелюбницею, то вашого сина назвуть байстрюком. А ви так довго чекали на його народження...
- Тридцять дев’ять років, – ледь чутно відповів Ягайло. – З першого дня мого одруження з Ядвігою я чекав на народження спадкоємця.
- А народився він лише у четвертому шлюбі, – повчально нагадав єпископ. – І що тепер? Візьмете п’яту жінку? А якщо вона не народить сина? Що тоді?
- П’яту дружину я вже не витримаю, – сумно хитнув головою Ягайло. – Я втомився. Як би я хотів зробити так, начебто не сталося нічого поганого...
- Це можливо, ваша милість, – запевнив Олесницький.
- Як? – гірко спитав король. – Коли увесь замок бачив, як ловили коханців королеви?
- Ось так... – єпископ зашепотів на вухо королю.
Ягайло вислухав і сухо відповів:
- Я подумаю.
Король Ягайло завжди довго думав, коли життя ставило його у важкі обставини. А поки він роздумував, ситуація змінювалася так, що він вже не вагався, яке рішення прийняти. Іноді час вирішував за нього.
- Я був сповідником королеви Софії, – єпископ Збігнєв перервав роздуми Ягайла. – Я не можу видати таємницю сповіді, ви це розумієте. Але якби я мав сумнів у її чистоті, то ніколи б не наважився захищати її перед вашою милістю.
Ягайло помовчав. І нарешті здогадався запитати:
- Хто ті вороги, які підло оббрехали королеву?
- То вже ваша королівська милість має вирішити. Хто розповів вам про її зраду?
- Моя донька Ядвіга, – пригадав король. – Вона показала мені записку, у якій було написано нібито королева... Ні! Цього не може бути! Я не можу звинуватити у державній зраду мою власну доньку!
- Я думаю, що королівна непричетна, – єпископ заспокоїв надмірно схвильованого батька. – Їй підкинули записку. І вона вирішила дізнатися, чи написане – правда. Ось і вийшло те, що вийшло.
- Треба дізнатися, хто підкинув Ядвізі ту кляту записку, – задумано промовив король.
- Якщо ваша королівська милість накаже, я проведу таємне розслідування.
- Добре, – кивнув Ягайло і знову задумався.
А тим часом Сонька корчилася у муках у своїй опочивальні.
Коли дитя, нарешті, народилося, у матері не було сил спитати, хто це: хлопчик чи дівчинка? Вона марила у напівзабутті. А коли отямилася, то помітила, що в її опочивальні знаходиться купа чоловіків. Ягайло та його почт, серед якого вирізнялися князь Вітовт і єпископ Збігнєв Олесницький.
Королю доповіли, що народився син. І він привів з собою свідків, щоб подивитися на їх враження і прийняти остаточне рішення.
Ягайло вагався. Лист від Соньки, переданий єпископом Олесницьким, зворушив його. Та ще сам єпископ постійно нагадував про її невинність. Може, й справді, Ягайлові вороги звели наклеп на Соньку? Якби він був впевнений у цьому, він пробачив би її.
Повитухи піднесли королю немовля.
- Розверніть, – звелів Ягайло. – Хай усі присутні роздивляться його.
Повитухи послухалися. Поклали дитину на стіл і розвернули пелюшки. І відразу ж десять чоловіків схилилися над ним, жадібно роздивляючись новонародженого.
