Королева Сонька - Ірина Звонок

Сонька мовчала.  

  - А це дитя, яке має народитися, від кого воно? – провадив далі Ягайло. – Від твого коханця?

  - Від тебе! – нарешті спромоглася вигукнути Сонька. – Усі мої діти народжені від тебе! Я готова поклястися у цьому перед самим Господом Богом!   

  - Не вірю! – Ягайло підвівся з ліжка. Тепер він стояв над нею, як безжалісний кат над жертвою.  

  - Я ніколи не зраджувала тебе, – жалібно квилила вона.

  - Послухаємо, що завтра скаже твій коханець.

  - Під тортурами він скаже, що завгодно...

  - Шкода, що не можна катувати тебе, бо ти – королева, – гірко посміхнувся Ягайло. – Ти залишишся у цій кімнаті і не вийдеш із неї, аж поки не народиться дитина. А я тим часом подумаю, як учинити з тобою.

  - Я не винна! – ридала Сонька.

  Ягайло не слухав її. Він вийшов з опочивальні, з гуркотом зачинивши за собою двері.

  Сонька залишилася на самоті. У темряві. У моторошній тиші. Наче у домовині.