Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Тільки тобі я можу довіряти, – прошепотів він. – Що ти думаєш про те, що відбувається?

  Вітовт напруженно роздумував: «Ах, Сонька, Сонька... Стільки старань довелося мені прикласти, щоб зробити її королевою Польщі. А вона, слабка та нерозумна, занапастила саму себе. Та ще й мене може потягнути за собою, на самісіньке дно. Е, ні! Хай гине сама, а я врятуюся!»    

  - Хочеш почути правду? – прошепотів він у відповідь, наближаючи своє обличчя до Ягайлового. – Одного разу, на полюванні, я застав королеву наодинці з цим самим лицарем. Вона сказала, нібито вони просто заблукали у лісі, а я, дурний, повірив. А тепер мені наче відкрилися очі. І знаєш, що я думаю?

  - Що?

  - Що вони тоді не заблукали, а навмисно втекли, щоб віддатися злочинним любощам.

Ягайло зціпив зуби і тихо застогнав.

  - Чому ж ти раніше не розповів мені, брате?

  - Тому що мені було соромно. Адже я сам порадив тобі одружитися з Сонькою. Краще б ти вибрав старшу сестру, – зпересердя вигукнув він.

  Ягайло повернувся до Гінчі з Рогова.  

  - Дивись мені в очі, – тихо наказав він.

Гінча підвів голову і глянув на короля.  

  - Ти спав з королевою? – запитав він.

  - Ні, – Гінча хитнув головою.

  - Ведіть його до каземату. І нехай завтра проведуть допит. З катуванням, якщо це буде потрібно. Але він повинен сказати всю правду, – наказав король.

  Гінчу підхопили попід руки і потягли геть. Він намагався звестися на ноги, щоб йти самому, але не міг. Його коліна збилися до крові, стукаючись об кам’яні плити підлоги. Гінча знав, що на нього чекає, але продовжував вигукувати у розпачі:

  - Королева ні в чому не винна!

  Ягайло, покусуючи тонкі сухі губи, слухав оті вигуки. А потім наче похопився і швидкою ходою подався до покоїв королеви.

  Чим ближче підходив король до опочивальні Соньки, тим сильнішим ставав гнів, що душив його зсередини.

  Він з ненавистю подивився на вартових, які розвели перед ним алебарди. Наказав:

  - Заарештувати їх! Заарештуйте усіх охоронців королеви. А також її слуг і служниць. Негайно!

І увійшов у покої.

  У покоях королеви було тепло і затишно. Сестри Щуковські, які дрімали під дверима, розліпили очі і сонно дивилися на короля. Ягайло вказав на дівчат своїм охоронцям, і їх, смертельно переляканих, потягли геть з королівських покоїв.

  Ягайло влетів у опочивальню. Сонька прокинулася і підвела на чоловіка здивований погляд.  

  - Що трапилося? – запитала вона, прислухаючись до гоміну, що долітав ззовні.

  - Чому ти зрадила мене? – гірко запитав Ягайло.

  Сонька відчула, як холод затоплює її груди. Начебто вона перетворювалася у власний кам’яний надгробок.   

  - Чим той бідний лицар кращий за мене? – допитувався він. – Чим він спокусив тебе? Молодістю? Вродою? Так молодість швидко минає. Я теж колись був молодим. А він скоро постаріє. Якщо, звісно, доживе до старості. Я витягнув тебе з диких лісів і дерев’яного замчиська твого дядька. Я зробив тебе королевою, а ти так віддячила мені...

  Його голос здригнувся. Сонька уперше у житті бачила Ягайла таким. Герой Грюнвальдської битви, якого не налякали мечі, що кинув перед ним магістр Тевтонського ордену, зламався через жіночу зраду.

  Сонька прикликала на допомогу усе своє самовладання.

  - Я не розумію, про що говорить ваша королівська милість, – промовила вона.

  - Про твого коханця, – зневажливо посміхнувся Ягайло. – Його зловили на гарячому, коли він виходив з твоїх покоїв.

  - Це якесь непорозуміння. Ми просто грали в шахи, – спробувала захиститися вона.

Але Ягайло не повірив.

  - Брехливе створіння! Де ти з ним грала у шахи? У ліжку?! Він щойно покинув тебе, а ти вже лежиш тут роздягнена!

  Король схопив Соньку за шию і боляче стиснув долонями. Йому хотілося задушити її, таку знадливу у нічній сорочці, з розпущеним русявим волоссям, і таку брехливу. Її тіло, розімліле від ліжка і тепла, що йшло від каміна, ще пам’ятало пожадливі поцілунки коханця. Ягайло задихався від люті, коли уявляв, що Гінча якісь пів години тому лежав у цьому ліжку і милувався з Сонькою.

  Жінка задихалася. Їй не вистачало повітря. Вона не могла промовити й слова. Її очі вирячилися, а руки нервово засмикалися. Ще трохи, і Ягайло задушить її...

  Його погляд раптом впав на живіт Соньки, і Ягайло розтиснув руки. Грубо відкинув її від себе. Сонька впала на ліжко і важко дихала, намагаючись прийти до тями. А Ягайло присів у її ногах і глухо скаржився, дивлячись на стелю:       

  - Я злякався, коли помітив вусики твоєї сестри. Подумав, що з нею краще не одружуватися, бо гаряча кров, ймовірно, штовхне її на зраду. І вибрав тебе. Боже, як же я помилився. Невірною зрадницею стала ти!.. Що тепер скажуть люди? Будуть сумніватися у тому, що Владислав – мій син?! Якщо ти не зважала на мене, коли вкладалася у ліжко з коханцем, то чому ти не подумала про сина? Як йому жити на світі, знаючи, що його мати – гуляща жінка?