Королева Сонька - Ірина Звонок
- Я прийшла помолитися на могилі мого синочка Казимирчика. Хочеш супроводжувати мене?
- Ні... – заперечила Василинка. – Я й сама не знаю, що мене привело у католицький собор. Але я помолюся за душу твого сина. Сонько...
- Так?
- Коли вже ти не хочеш бачити мене у твоєму почті, то мені краще повернутися додому.
- Як хочеш. Я тебе не проганяю, але і не можу примусити залишитися проти твоєї волі. Розумію, що ти сумуєш за чоловіком та сином.
- Так, – погодилася Василинка.
Сонька трохи помовчала і сумно промовила:
- Мені дуже шкода, що ми втратили оту сестринську близькість, яка колись була між нами.
- Мені теж дуже шкода. Але вже нічого не виправити... – прошепотіла Василинка, поривчасто поцілувала сестру у щоку і вибігла з собора.
Наступного ранку княгиня Більська поспішно покинула Краків.