Королева Сонька - Ірина Звонок

  Cонька лежала у обіймах Гінчі. Їй було не страшно, адже у передпокої пильнували вірні сестри Щуковські, Ельжбета та Катаржина. Дівчата розбагатіли за останні кілька років. Щедрі королевині дарунки блищали на їх пальцях та відтягували мочки вух. Крім того, Сонька пообіцяла знайти їм гідних наречених.

  - Нарешті ми знову разом, – казала Сонька, ластячись до Гінчі.

  Він у відповідь просто цілував її обличчя, бо зголоднів за пестощами. А коли вдовольнив пристрасть, то запитав:

  - Дитина, яку ти носиш під серцем, від мене?

  Cонька зі стогоном відвернулася.

  - Ти знову про те ж саме... Я вже пояснила тобі: всі мої діти можуть бути народжені тільки від короля.

Гінча з силою вдарив кулаком подушку.

  - Я пам’ятаю. Але якби ти знала, як мені боляче кохатися з жінкою, яка вагітна від іншого!

  - А що робити? Така наша доля. Я не хотіла більше зустрічатися з тобою. Але, як бачиш, довго не витримала. Ти причарував мене...

  - А ти – мене, – відповів Гінча. – Але як нам жити далі? Невже усе життя проведемо ось так?

  - Як?

  - У гріху. Ховаючись від усіх.

  - Ми не можемо нічого змінити, – посумнішала Сонька. – Ти думаєш, мені подобається жити гріховним життям? Щоденно боятися, що нас викриють? Молитися у церкві і розуміти, що Бог не пробачить мені? Я боюся навіть сповідатися, бо моя сповідь може дійти до вух короля. І тоді горе нам обом.           

  - Недавно я отримав листа від батька... – заговорив Гінча.

  - Що пише твій батько? – запитала Сонька скоріше з чемності.

  - Що мені вже час одружуватися. Він знайшов для мене наречену. З посагом, гідним представника нашого роду.

  - Ось як?! – Сонька відчула біль у грудях. Начебто Гінча вразив її серце гострим ножем, та ще й кілька разів повернув його у рані. – І що ж ти відповів?

  - Поки що нічого. Я не знаю що робити.

  - Одружуйся, – порадила Сонька, відвертаючись. – Наплоди купу дітей і будь щасливим.

  Її голос здригнувся. Гінча спробував обійняти жінку, але вона ображено відштовхнула його. Ляснула його по грудях. І сама скривилася, бо боляче забила пальці.

  - Я звик у всьому слухатися батька.

  - От бачиш... – Сонька ледве стримувалася, щоб не заплакати. Уперше у житті вона відчувала ревнощі, які виявилися несподівано болючими.

  - А можу й не послухатися, – продовжував Гінча, дивлячись на неї з натяком.

  - Не слухайся! – королева грайливо підморгнула коханому.

  Тепер у неї з’явилася слабка надія. Але вона, тамуючи хвилювання, чекала на відповідь Гінчі.

  Він схопив її за руку і пристрасно прошепотів:  

  - Я відмовлюся від шлюбу, якщо ти пообіцяєш, що вийдеш за мене, коли король помре.

  - Що ти кажеш? – злякалася Сонька і підскочила на ліжку.

Гінча теж підвівся і обійняв її за плечі. Почав лагідно умовляти:

  - Чого ти лякаєшся? Я кажу правду. Король вже старий, йому залишилося недовго жити. І ти тоді станеш вільною вдовою. І зможеш одружитися з тим, кого обере твоє серце. Адже вдови зазвичай мають більше волі, ніж неодружені дівчата, які повинні підкоритися вибору родичів.

Сонька напружено мовчала. 

  - Скажи, що ти згодна, – шепотів Гінча. – Пам’ятаєш, як ми мріяли, що могли б жити разом, якби наша доля склалася інакше. Це ще можливо. Треба тільки почекати кілька років...

  Сонька умлівала від його гарячого шепоту. Вона була закохана. Але ні на мить не забувала, що навіть якби й не була б королевою, то все одно народженню вона, князівна Гольшанська, стояла вище Гінчі.

  - Коли Ягайло помре, а мій син стане королем Польщі, то я стану королевою-матір’ю. Але я втрачу титул і усі привілеї, якщо одружуся з тобою, простим лицарем.

  - Королівські подарунки залишаться при тобі. І матір’ю короля ти бути не перестанеш.  Яка різниця: бути королевою-матір’ю чи матір’ю короля?

  - Велика. Дуже велика, – прошепотіла Сонька.

  Втім, вона була ладна пообіцяти Гінчі все, що завгодно. Лиш би він не одружувався. Їй було боляче уявляти свого коханого в обіймах іншої жінки.

  - Не одружуйся, – попросила вона. – Тоді ми зможемо бути разом після смерті Ягайла.

  Обіцянка була непевною, але Гінча вдовольнився і такою. А Сонька не хотіла й думати про те, що станеться після смерті Ягайла. Вона раптом зрозуміла, що тут, у Кракові, король – її єдиний захист.

  За вікном задзвонили костьольні дзвони.  

  - Тобі вже час йти, – схаменулася Сонька.

  - Прощай, – Гінча поцілував її зістрибнув з ліжка.

  Ретельно вдягнувся, щоб ніхто не здогадався, що він роздягався. Обережно, навшпиньках, вийшов з опочивальні. Королева вже засинала. Гінча не хотів будити її.