Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Тоді допоможи мені.

  - Як? Хіба в моїх силах перетворити князівство Литовське на королівство? Я навіть не знаю, як це робиться!

  - Князівство у королівство можуть перетворити лише дві людини: папа римський та імператор Священної Римської імперії, – пояснив князь Вітовт. – Я написав до них листи з проханням, щоб Литві був наданий статус королівства, а я став королем.

  - Сподіваюся, що так воно і буде, дядечку. Але як я можу допомогти? Хто послухає слабку жінку?     

  - Ягайло послухає! – реготнув Вітовт. – Вплинь на Ягайла, щоб він підтримав мене. По вашому, по-жіночому. Ну ти розумієш... Приголуб його, поцілуй... І попроси, щоб він теж написав листи папі та імператору з подібним проханням. І хай також домовиться про підтримку з Сигізмундом Угорським, якщо вже вони останнім часом зробилися друзями. Оскільки я більше не втручаюся у чеські проблеми, то буде справедливо, щоб Сигізмунд проявив удячність і допоміг мені.

  - Добре, я передам королю Ягайлу. Але що, як він не послухає мене?

  - Так зроби, щоб послухав! – вигукнув Вітовт. – Інакше з Ягайлом доведеться поговорити мені. І тоді тобі буде не солодко!

  - Що?! – Сонька здригнулася і пополотніла.

  - Те, що чуєш, – відрізав Вітовт. – Мені відомо про твої походеньки з рицарем Гінчею. Чи як там його у біса кличуть? Не відвертайся, Сонько. Я ж бачив вас удвох тоді, у лісі. Не думай, що я – сліпий або дурний. Я все зрозумів. А як так вірив у твою чистоту та невинність, коли пропонував Ягайлові одружитися з тобою... Ех, ви, жінки, Євине насіння.

  Сонька напружено мовчала, зціпивши тонкі пальці так, що вони побіліли. Рубіновий перстень, подарунок короля Ягайла, який вона носила на лівій руці, здавався краплею крові на білосніжній шкірі.   

  - Послухай, – голос Вітовта пом’якшав; він торкнувся Соньчиної руки. – Я не збираюся шкодити тобі. Просто пропоную взаємовигідну угоду: твоя підтримка в обмін на моє мовчання.

  - Добре, дядечку, – сухо відповіла Сонька, підводячись зі стільця. – Я зроблю усе можливе для того, щоб ти став королем Литви. Але у мене є одна умова.

  - Яка?

  - Іван Баба, син дядька Семена... Він теж дізнався про мою таємницю і з тих пір нахабно переслідує мене. Я хочу, щоб він зник з моїх очей і замовк назавжди.

  - Не хвилюйся, – з похмурою рішучістю запевнив Вітовт. – Іван Баба ніколи більше не потривожить тебе.

Сонька аж злякалася:

  - Тільки не треба його вбивати! Яким би він не був, а все ж, він мій двоюрідний брат...

  = Та не лякайся ти так! – розреготався князь. – Ніхто його не збирається вбивати. Просто копну його чоботом по дупі, і нехай котиться у замок свого батька.

  Сонька стримала слово.

  Наступного дня Ягайло викликав до себе Вітовта і сказав йому:

  - Чув я, брате, що ти хочеш стати королем Литви? То добра справа. Ми будемо силою, коли обидва носитимемо королівські корони! Я повністю підтримую тебе.

  Після розмови з королем князь Вітовт повернувся до себе. Викликав Івана Бабу. Сказав йому похмуро:

  - Усе, що ми думали про королеву, виявилося неправдою.

  - Але я бачив її... – спробував заперечити Іван.

  - Забудь усе, що бачив і чув! – гримнув Вітовт. – Не чоловіча то справа – язиками про жінок плескати! По-чоловічому – битися з супостатом. Тож готуйся, скоро я відправлю тебе на війну.

  - З ким? – запитав Іван.

  - З тим, хто перший на нас нападе. Сам знаєш, ворогів у нас багато. А поки що повертайся у Друцьк і сиди там, поки я тебе не викличу.

  - Зрозумів, – насупив брови Іван Баба. – Коли мені їхати?

  - Завтра на світанку, – відповів Вітовт і відвернувся.

  Іван кивнув і вийшов з Вітовтових покоїв ображений на увесь світ. У першу чергу – на князя та королеву.