Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Покличте повитуху – простогнала Сонька.

  За повитухою побіг Гінча з Рогова. Посеред метушні, яка здійнялася навколо королеви, ніхто й не помітив, яке у нього бліде та перекошене обличчя.

  Другі пологи хоч і почалися зненацька, були стрімкішими. Через шість годин Соньці передали новонароджену дитину.

  - Це хлопчик! – промовила розчервоніла повитуха з такою радістю, нібито її стараннями дитина народилася хлопчиком.

  Увійшов Ягайло, присів на край Соньчиного ліжка і зазирнув у обличчя новонародженого королевича. Йому вже доповіли, що народився син.

  - Ще один! – задоволено промовив він. – І за такий короткий строк! Господь благословив наш шлюб! Ми назвемо його Казимир.

  - Хай буде Казимир, – погодилася Сонька, пригортаючи дитя до своїх грудей.

  - Це ім’я сподобається полякам. Так звалися троє з польських королів, – пояснив Ягайло.

  - Гарне ім’я.

  Сонька пильно вдивлялася в червоне личко сина. Ягайло помовчав і нарешті вичавив з себе:

  - Вибач, якщо я налякав тебе. Я не хотів...

  Було помітно, як важко королю вимовляти слова вибачення. Сонька здивовано запитала:

  - Про що говорить ваша милість?

  - Про кицьку. Я не збирався її вбивати. Тільки хотів відрубати їй хвіст, щоб показати синові, як слід володіти мечем.

  - Ах, я й забула... – промовила Сонька, проводячи долонею по блідому чолу. – Я дуже прошу вашу милість: більше не робіть цього. Наш Владислав ще занадто малий. Я не хочу, щоб він звикав до крові та жорстокості у такому юному віці.

  - Нехай звикає, – перервав її Ягайло. – У майбутньому йому доведеться стати королем. А королі завжди воюють.

Сонька прошепотіла:

  - Сподіваюся, це відбудеться не скоро.

   - Я теж на це сподіваюся. Але наша доля – у руках Божих. З цього дня я виховуватиму Владислава як майбутнього воїна.

  Сонька не посміла перечити королю. Вона лише міцніше притулила до себе немовля і, коли Ягайло покинув опочивальню, прошепотіла:

  - А я виховуватиму тебе для миру, мій маленький Казимире.