Королева Сонька - Ірина Звонок

  Нарешті він залишився в самій сорочці. Повагався трохи, і скинув також і її. Вогонь з каміну освітлював його міцне м'язисте тіло. Сонька заплющила очі. Вона знемагала, бо вперше у житті відчувала таку дику пристрасть. І простогнала, зціпивши зуби, коли Гінча притулився до неї усім своїм оголеним тілом і повалив її на ліжко.

  Коханці схаменулися через годину, коли до них долинув подзвін з собору Святих Станіслава та Вацлава, який сповіщав про те, що настала північ.

  - Тобі вже час йти, любий мій, – промовила Сонька, пригортаючись до Гінчі. – А мені так не хочеться тебе відпускати.

  - Мені теж не хочеться покидати тебе після того, як ти назвала мене любим, – відповів він. – Але треба. Щоб ніхто не запідозрив нас.

Вона спостерігала за тим, як він зосереджено застібає ремені на обладунках. 

  - Ми ще побачимося? – запитав він, коли вже був готовий.

  - А ти не боїшся? – Сонька уважно подивилася на лицаря.

  - Мене вчили нічого не боятися, – відповів він. – А заради моєї королеви я готовий на все. Хай буде, що буде. 

  - Звісно, ми ще побачимося, – відповіла Сонька. – Я знову покличу тебе грати в шахи. Тільки нам треба бути обережними.

  - Так, я розумію.

  - Тоді йди.

  Сонька залишилася у ліжку. А Гінча навшпиньках вийшов з опочивальні, підібрав свій шолом та алебарду, і, озираючись, покинув покої королеви.

  У галереї не було нікого, окрім напарника, який терпляче стояв на варті.   

  - Де ти барився так довго? – запитав він, коли Гінча зайняв своє місце з другого боку дверей.

  - Грав у шахи, – відповів юнак, намагаючись, щоб його відповідь прозвучала байдуже.

  - Майже три години?

  - Шахи – повільна гра, яка потребує довгих роздумів, – Гінча потиснув плечима.   

  - І чим скінчилася твоя гра?

  - Королева виграла. Зробила мат королю, – відповів Гінча з Рогова з усмішкою, значення якої розумів тільки він.