Королева Сонька - Ірина Звонок

  Сонька прийшла у  захват від подарунку. Фігури, вирізьблені зі слонової кістки та чорного дерева, причарували її. Вона годинами розставляла на чорно-білих клітинах дошки королів на престолах з мечами у товстих руках, королев що підпирали обличчя руками, єпископів з посохами, вершників, піших вояків... Була якась містика у тому, як вони посувалися дошкою, як ставали навколо короля, щоб захистити його від ворожого війська. Королева була найдіяльнішою, найзухвалішою, найсильнішою. Але гра закінчувала одним і тим самим – смертю короля.

  Сонька кілька разів зіграла у шахи з Ягайлом. Але королю дуже скоро набридло грати з нею, бо недосвідчена жінка довго обдумувала ходи, помилялася, плутала фігури. Тож він послався на державні справи і порадив Соньці пошукати інших партнерів для гри.

  Сонька сумно зітхнула:   

  - З ким мені грати? Мої панни грають ще гірше за мене. З ними я не навчуся.

  - Запроси єпископа Збігнєва.

  - Він завжди такий заклопотаний, наш вірний єпископ...

  - Тоді зіграй з кимось з тих лицарів, що охороняють тебе. Я впевнений, що усі вони вміють грати в шахи.

  Сонька ледве стрималася, щоб з радісним виском не кинутися на шию королю. Вона скорчила розчароване обличчя і капризно промовила:

  - Добре, якщо вже нема іншої ради... Але пообіцяй мені! Коли я навчуся премудростям гри, то гратиму лише з тобою!

  - Обіцяю, – потішено відповів король.

Він радів, що свого часу обрав між двома сестрами саме Соньку.

  А у Соньки серце рвалося з грудей: Ягайло сам дав їй дозвіл!