Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Так, я знаю, – набундючено кивнув кардинал.

  Він старанно пережовував вепрятину і розмірковував. Польща й справді стала ревною католицькою країною, яка викорінювала паганство вогнем і мечем. Треба було час від часу кидати їй нагороду, як кістку – вірній собаці. Давати їй святих, або... Чом би й ні? Свого власного кардинала!  

  - Я передам папі Мартину побажання короля. І думаю, що Його Святійшиство погодиться. Правда, на це піде кілька років.

  - Я розумію, – кивнув Ягайло. – Запевніть папу у моїй вірності і вдячності.

  - Я розповім Його Святійшиству, з якими почестями мене зустрічали у Кракові. І як мене вразила розкіш собору теж розповім. І щедрий подарунок королеви – релікварій для голови святого... Як його звали, того вашого святого? – запитав Кастільоне.

  - Станіслав, – негайно підказав єпископ Збігнєв.

  - Станіслав, – по складах повторив італієць. – Ох, нам так важко запам’ятовувати ваші дивні слов’янські імена.

  Золотий релікварій, щедро прикрашений дорогоцінним камінням, який Сонька передала у дар собору, насправді був вибраний самим Ягайлом. Він вже мав досвід і знав, чого церква чекала від королів. І зараз він теж зрозумів натяк.    

  - Я передам щедрі дари також і Його Святійшиству папі, – запевнив він.

  Кардинал Кастильоне задоволено посміхнувся:

  - Не маю сумніву, що пан єпископ отримає кардинальську шапку.  

  Після бенкету Ягайло похвалив Соньку:

  - Сьогодні ти поводилася як справжня королева.

  Він провів дружину до її опочивальні і залишився там, поки покоївки роздягали її та вкладали у ліжко. 

  - Вагітність ще не помітна, – відзначив король, роздивляючись худорляве Соньчине тіло.

  - Срок дуже малий, – почервоніла вона.

  - Сподіваюся, повитухи не помилилися, бо я їм голови повідриваю. А ти не лякайся. Тобою я задоволений, – додав він, коли помітив, як пополотніла Сонька. – Якщо й далі так піде, то допомагатимеш мені у державних справах. Я якраз знову маю відлучитися, а до Кракова на перемовини прибуде король Ерік Шведський. Ось ти його і зустрінеш. Не хвилюйся, я навчу тебе, що слід йому казати. Та й єпископ Олесницький допоможе.

  - Так, ваша милість, – відповіла Сонька, що вже лежала, вкрита ковдрою до підборіддя. – Я зроблю усе, чого від мене чекають.

  - От і добре.

Ягайло нахилився до Соньки і поцілував її у чоло.

  - Я маю для тебе нові подарунки.

  Як виявилося за кілька днів, обіцяні подарунки не були коштовними прикрасами, хоча й прикрас Сонька отримала немало. Вдячний король подарував королеві у власне володіння кілька селищ, серед них Загость та Забучице, та ще двадцять тисяч злотих на її забаганки. Щедрість, якої ніхто не чекав від скупого Ягайла.

***

  Після коронування ставлення до Соньки відчутно змінилося. Відтепер вона стала помазаницею Божою, справжньою королевою, а не просто дружиною короля. Сонька ще не розуміла різниці, але придворні знали: якщо у неї народиться син, а Ягайло помре, що у його віці не дивно, то саме Сонька стане правителькою-регенткою при малолітньому королі. А без коронування Сонька таких прав не мала б. Саме тому Ягайло відтягував церемонію поки Сонька не була вагітна, і поспішив із нею, коли дізнався, що королева чекає дитину.

  Сонька помітила зміни і насолоджувалася несподіваною повагою шляхтичів, які раніше церемонно кланялися їй, бо так вимагав придворний етикет, але їхні обличчя залишалися холодними.

  І тільки одна особа виказувала королеві відверту неповагу. То була королівна Ядвіга.

  Ядвіга віталася з Сонькою тільки у присутності батька. Коли ж Ягайла не було, дівчина уникала мачуху. А при зустрічах закопилювала губу так, щоб усім навколо було зрозуміло, як їй гірко бачити Соньку.

  Одного разу Сонька зустрілася з дівчиною на сходах. Королева йшла на двір, подихати свіжим повітрям, у супроводі свого вірного охоронця Гінчі з Рогова. А Ядвіга саме поверталася з прогулянки. Дівчина відсахнулася, коли несподівано підвела очі і упізнала Соньку. Хотіла прошмигнути повз неї, але не змогла, бо Сонька несподівано перетнула їй дорогу.   

  - Нам потрібно поговорити, Ядвіго, – промовила вона.

  - Про що? – запитала королівна, дивлячись на Соньку з ненавистю.

  Груди королівни схвильовано здіймалися, а блакитні очі були холодніші за кригу. Сонька подумала, що Ядвіга дуже схожа на Ягайла високим чолом і тонкими вустами, наче висіченими з каменю.

  - Наодинці, – промовила Сонька так, начебто віддавала наказ.

  Ядвіга потисла плечима і знехотя звеліла двом панночкам, що супроводжували її, відійти. Сонька дала знак Гінчі, і він теж спустився сходами. І завмер унизу, повернувшись до жінок спиною та усім своїм виглядом показуючи, що він нічого не чує і просто стоїть на сторожі.

  Ядвіга мовчала. Сонька, хвилюючись, почала розмову.

  - Чому ти так недружньо ставишся до мене? – запитала вона. – Адже я не зробила тобі нічого поганого.