Королева Сонька - Ірина Звонок

  Княгиня Олександра вклонилася родичці низьким поясним поклоном. Але не шанобливо, а насмішкувато.

  - Дякую тобі, Уляно, за те, що розбещуєш своїми непристойними розповідями дочок твого покійного брата! – випрямляючись, єхидно промовила вона.

  - Хіба ж розбещую? Навпаки, розповідаю правду, щоб дівчата знали, яким буває життя при дворі. І щоб не втрачали цноти. Розбещую... Вигадаєш таке! – ображено виправдовувалася княгиня Уляна.

  - Не буду я рогатою! – ніяк не могла заспокоїтися Сонька.

А Василинка мстиво реготала:

  - Будеш, будеш! А якщо не будеш, то тільки тому, що король Ягайло вже старий і не має чоловічої сили!

  - Що ти кажеш, Василинко?! – вигукнула мати, приголомшена поведінкою старшої доньки. – Я такого від тебе не чекала.

  - Я теж не чекала, що ви дозволите, щоб Сонька стала королевою поперед мене. Адже всі бачили, що король спочатку уподобав мене! Подивіться лишень на неї! Мала, худорлява та схожа на мишу. Яка з неї королева?

  - Мовчи! – гримнула мати.

Але Сонька теж встигла розлютитися.

  - Хочеш роги? Ось тобі! Вдавися ними! – Сонька зірвала з голови півмісяць і кинула його в обличчя Василинки.

  Перлини, які вкрашали плетену сітку, розсипалися. Вони стрибали по підлозі і закочувалися у щілі між половицями.

  - Що ти робиш? – бідкалася тітка Уляна, нахиляючись і намагаючись зібрати перли. – Вони ж стільки грошей коштують!

Княгиня Олександра простогнала:

  - За що мені така кара від Господа? Такі були слухняні дівчатка у дитинстві. А як виросли – начебто показилися. Тільки й роблять, що сваряться та вередують.

Княгиня Уляна заспокоювала родичку:

  - То нічого. Скоро обидві одружаться. У шлюбі швидко навчаться бути покірними. Чоловіки їм покажуть, якщо надумають вередувати!

  - Я за Соньку більше боюся, – зітхнула мати. – Якщо вона стане поводитися так у присутності короля, то це може погано скінчитися. У кращому випадку її запроторять у монастир.

  - Все буде добре, – Уляна заспокійливо поклала долоню на руку Олександри. – Я навчу її, як слід поводитися з королем.

  - Ти б її польській мові навчила, як обіцяла...

  - І польській навчу. І всьому, що треба знати дівчині її віку та становища.

Дівчат розвели по різним світлицям і зачинили, поки вони не заспокояться.

  Напевно, мати щось втовкмачила Василинці, бо старша сестра перестала зачіпати молодшу. Вона теж готувалася до весілля з князем Іваном Більським. Її шлюб мав відбутися раніше вінчання Соньки з королем Ягайлом. Бо не прийнято віддавати молодшу сестру поперед старшої.

  У перервах між шиттям суконь княгиня Уляна вчила Соньку польським словам. Мова, хоч і була схожа на русинську, але важко давалася дівчині. Розуміла вона майже все, але сама розмовляти соромилася. Втім, вона старанно завчила найпростіші речення: як вітати короля, як дякувати і прощатися.

  А восени Соньку, готову до шлюбу, вбрану та зачесану на польський лад, повезли у місто Новогрудок, що належало князю Вітовту. То було ще Велике князівство Литовське та Руське, але королівство Польське лежало поблизу.