Королева Сонька - Ірина Звонок

  Наступного ранку король Ягайло зі своїм почтом покинув Друцький замок.

  Соньку вивели попрощатися з нареченим.

  Перед тим, як сісти на коня, Ягайло підійшов до дівчини, обхопив її холодними руками і поцілував у обидві щоки. Сонька не знала, що робити. Цілувати короля у відповідь їй було соромно. До того ж, вона не була впевнена у тому, що така поведінка дозволена. Король – не простий наречений, до якого можна лукаво позалицятися, потримати за руку, посміхнутися, пожартувати. Усі ті чарівні дрібниці, які роблять закоханих щасливими, у цьому випадку були недоречними.

  На щастя, мати допомогла їй. Княгиня Олександра похилила голову, натякаючи, що Соньці слід вклонитися. Дівчина проробила це. Ягайло холодно посміхнувся. Сів на коня та поїхав, не обертаючись більше ні на Соньку, ні на її родину.

  Зате озирнувся Іван Баба, який мав супроводжувати князя Вітовта. Його обличчя було спотворене злою гримасою. А погляд пропік Соньку аж до самого серця. 

  Коли за королем та його почтом зачинилася брама, усі полегшено зітхнули.

  Сонька обернулася до матері:

  - Це не сон? – запитала вона.

  Дівчина й досі думала, що їй примарилося несподіване сватання короля.

  - Не сон, – відповіла княгиня Олександра. – Готуйся до весілля. Дядько Семен розповість тобі подробиці.

  Вона зачудовано подивилася на Соньку. Звісно, княгиня Олександра, як мати, раділа за неї. Але вона покладала більше надій на старшу, яка вражала красою, а не на молодшу, гарненьку, але звичайну. Було дивно, що саме Сонька, на яку мати не звертала особливої уваги, стане королевою. І відтепер княгині Гольшанській доведеться шанобливо кланятися їй.

  Княгиня Олександра розвернулася, обійняла за плечі Василинку і повела її до замку. Старша донька нарешті перестала вимушено посміхатися і розплакалася. Мати втішала її, як могла. А Василинка з ненавистю дивилася на сестру.    

  - Ти вкрала в мене корону! – вигукнула вона.

Сонька спалахнула від образи. А мати цитьнула на Василинку:

  - Мовчи. Зате у тебе буде чоловік молодий та вродливий. А це дуже важливо, повір.

  Княгиня Олександра і Василинка зникли у темному отворі дверей. А інші члени родини ненадовго заціпеніли і не відразу наважилися слідувати за жінками.

  Дядько Семен доторкнувся до Сониного плеча.  

  - Не звертай уваги. Вона заздрить тобі, бо сама не стане королевою. Ходімо до світлиці. Нам слід поговорити.

  У світлиці було добре натоплено і пахло свіжими сосновими дровами. Дядько розповідав Соньці про те, на яких умовах він, як опікун дівчини, домовився про шлюб.

  За Сонькою давався невеликий посаг: хутра, срібний посуд, гроші та дорогоцінні прикраси, які давно були приготовані і складені у різьблені скрині. Насправді, посаг був значний, але звичайний, не для королівської нареченої. Перша Ягайлова дружина принесла йому польське королівство. Але від Соньки король не вимагав ні замків, ні земельних володінь. Єдине, чого від неї чекали, це народження спадкоємця. Дядько особливо наголосив на цю обставину. Сонька повинна завагітнити і народити сина, майбутнього короля. Бо донька у Ягайла вже була. 

  А навзамін король давав своїй нареченій віно – міста Загость та Богучиці, у яких вона ставала хазяйкою до самої смерті.

  - Ти і король Ягайло – кровні родичі. Хоч і не дуже близькі, а все ж церква забороняє такі шлюби. Втім, не варто хвилюватися. Королю дадуть дозвіл на шлюб. Серед коронованих осіб багато хто одружується з родичками, і нічого.

  - Дядечку! – раптом пригадала Сонька. – Я чула, нібито церква дозволяє лише три шлюби. А король вже був тричі одруженим. Про це усім відомо, як у Польщі, так і у Литві. Як же тепер мені бути?

  - А! То нічого, – дядько Семен махнув рукою. – Це наша православна церква дозволяє лише три шлюби. А католики можуть одружуватися стільки разів, скільки забажають. До речі, Сонько, коли вже мова зайшла за віру... Щоб стати королевою Польщі, ти повинна стати католичкою.

  - Стати католичкою? – здивувалася Сонька. – Навіщо? Яка різниця? Хіба ми не під одним хрестом ходимо?

  - Така вимога, – пояснив князь Семен.

  - Але ж раніше руські князівни, які виходили заміж за королів-католиків, не міняли віри. Наприклад, Марія Доброгнєва, донька Володимира Святого, яка була одружена з Казимиром Першим.

  - То були інші часи. Тепер все змінилося, – відповів дядько. – Поляки стали більш ревними у питаннях віри.

  - А якщо я відмовлюся?

  - Не станеш королевою, – суворо відповів дядько. – Такі правила. Хочеш стати королевою Польщі? Маєш бути такою, як скажуть поляки. І це справедливо. Чия земля, того і правила. А хто прийде до нас, той має жити по нашим правилам.

  - Як це ти відмовишся?! – Сонька раптом почула голос матері. – Ти про нас подумала? А про сестру твою, якій король відмовив заради тебе? О-оо, Василинка не була б такою невдячною.  

  Княгиня Олександра вже деякий час стояла біля дверей і, непомічена, слухала їх розмову.