Королева Сонька - Ірина Звонок

 - Я увесь цей час був у Луцьку, поруч з тобою, брате. Звідси мені важко стежити за тим, що коять шляхтичі, коли залишаються без королівського нагляду. Ти ж знаєш, які вони гордовиті та непокірні. Навіть королям хочуть диктувати свою волю.

  Ягайло непомітно зиркнув на єпископа Збігнєва. А єпископ, у свою чергу, надіслав блискавичнй погляд пану Тарновському. Шляхтич зрозумів і підвівся зі свого місця.

  - Ми, представники королівства Польського, проти того, щоб князь Вітовт став королем Литви. Ми вважаємо, що Литва повинна залишатися князівством, навіки поєднаним з польською короною. Наші королі мають правити Польщею та Литвою, бо такий союз посилює Польщу.

  - Ах ви, негідники! Поверніть мою корону! Негайно! – заволав Вітовт і кинувся на пана Тарновського.

  Розлюченого князя ледве втримали. А пан Тарновський тим часом вийшов зі святкової зали. Слідом за ним вийшли пани Остророг, Ястржембець, Опоровський, Шафранець та інші польські шляхтичі.

  Король Ягайло провів їх невловимою посмішкою. Усе відбувалося згідно його плану.

  - Ось бачиш, брате, які вони непокірні! – поскаржився він Вітовтові – Щоб правити поляками, треба мати неабияке терпіння та мужність. Але ти не переживай. Я обов’язково звелю відшукати твою корону і відправлю її тобі у Вільно під надійною охороною. Коли повернуся у Польщу. Звісно, на це потрібен час. На жаль, коронацію доведеться відкласти на невизначений період. Наприклад, на рік. Зате через рік ми зможемо знову зустрітися і влаштувати тобі розкішну коронацію.

  - Я чекав усе своє життя, а ти хочеш змусити мене чекати ще цілий рік? – огризнувся Вітовт.

  - А що робити, коли корони нема? – Ягайло розвів руками.

  - Моя корона... – прошепотів Вітовт. – Її виготували у Нюрнбергу. Я надіслав майстрам цілу купу коштовних камінців. Вони передавали мені малюнки, з яких я обрав один – ту корону, яка здалася мені найвеличнішою та найрозкішнішою. Потім її повезли у Рим, де сам Папа освятив і благословив її... І все заради того, щоб вона згинула безслідно десь на польських шляхах?!

  - Заспокойся, брате, – вмовляв його Ягайло. – Корона обов’язково знайдеться. Я обіцяю тобі. А потім ми влаштуємо тобі коронацію...

  - Через рік? – гнівно вигукнув Вітовт.

  - Ну, нехай буде раніше. У вересні, або у жовтні.

  Вітовт знесилено опустився на стілець і заплакав.

  З’їзд монархів продовжувався. Королі та посланці і далі обговорюваливі важли питання у перервах між бенкетами, пиятиками, святами та ловами. Усі були задоволені. І лише князь Вітовт, хазяїн, який витратив величезну купу грошей на прийом гостей, страждав.

  Він мріяв завершити цей з’їзд власною коронацією. А омріяну корону нахабно вкрали у нього з-під носа.