Літопис Руський. Галицько-Волинський літопис - Автор невідомий

262

В Іп. І Хл. «Береньского и Каменецького», — ідеться про одну, а не про дві особи, про біскупа міста Верони і Кремони, яке й було центром біскупства (єпископату).

(обратно) 263

За польськими дослідженнями подорожей та місць перебування абата Опізо, він був у Данила в Дорогочині у грудні 1253 р.

(обратно) 264

В Іп. І Хл. хибно «погибоша», «погыбоша»; треба — «побѣгоша».

(обратно) 265

Про чийого двірського тут мовиться — неясно; або про Андрія, Данилового двірського, або про невідомого на ім'я Левового двірського.

(обратно) 266

Баскак — повноважний представник золотоординського хана; мав військову силу і людей, які наглядали за діями місцевих властей, збирали данину тощо. В Іп. «Милья баскака», у Хл. «Милѣя и баскака»; ідеться, вважаємо, про двох осіб; за іншими міркуваннями — про одну.

(обратно) 267

В Іп. «страны», у Хл. «станы».

(обратно) 268

Про «зимового Миколу» див. прим. 1 до 1227 р.

(обратно) 269

Згадується битва Мстислава Мстиславича Удатного з уграми 1221 р., про яку йде мова під 1219 р.

(обратно) 270

Афон.

(обратно) 271

Гліб волковийський, Ізяслав свіслоцький та деякі інші — це дрібні князі, що з’явилися на заході Русі після татарської навали і служили в Данила, який давав їм держати ті чи інші городи — Волковийськ, Свіслоч. У літопису нема вказівок про їхній родовід.

(обратно) 272

В Іп. «неѣдоу», у Хл. «не едоу»: за змістом треба «поѣдоу».

(обратно) 273

Оружники — воїни взагалі, озброєні люди, але частіше, як і в даному випадку, оружниками звалися піші вої.

(обратно) 274

Притчі Соломона XXI, 31.

(обратно) 275

В Іп. хибно «он», у Хл. «один».

(обратно) 276

В Іп. «иземь рогтичю», у Хл. «изем рогатицю»; оскільки «рогатицю» носили за поясом і кидали її, то це могла бути лише бойова булава. Вона мала форму гранчастої кулі з шипами; усередині її заливали свинцем і набивали на ручку.

(обратно) 277

В Іп. «ста», у Хл. «сташа».

(обратно) 278

В Іп. «таль» (заложників), у Хл. «дан[ь]».

(обратно) 279

В Іп. «черныя куны и бѣльсребро», у Хл. «черныя куны и бѣло сребро». Це місце можна тлумачити по-різному; ймовірно, що «чорні куни» — це реальне хутро куниць; «біль», як стало недавно відомо з берестяних грамот, — це горностай, а не білка (див. ще прим. 1 до 859 р.); срібло, як рідкісна річ у ятвязького населення, тут стоїть на третьому місці.

(обратно) 280

Ці слова наводить Іоанн Малала у своїй «Хроніці».

(обратно) 281

В Іп. «Инепѣрьцѣ», у Хл. «Инеперцѣ».

(обратно) 282

Як і в інших місцях, мовиться про австрійську спадщину.

(обратно) 283

Пржемисл II Оттокар у 1252 р. одружився з сестрою покійного австрійського герцога Фрідріха II Войовничого Маргаритою Бабенберг, а жона Романа, Гертруда Бабенберг (він був її третім чоловіком), як відзначалося (див. прим. 4 до 1254 р.), була племінницею Фрідріха.

(обратно) 284

Іннокентія IV.

(обратно) 285

За німецькими та угорськими джерелами, у Гертруди від другого шлюбу з маркграфом Германом V (див. прим. З до 1254 р.) був син Фрідріх; його, тоді шестилітнього хлопчика, Бела IV узяв, як виходить з нашого літопису, в заложники до своєї дочки. Дочкою цією могла бути лише дванадцятилітня Маргарита (Маргіт), яку при народженні Бела прирік постригти в черниці, якщо буде вигнано татаро-монголів, і яку саме в час літописних подій відправили до жіночого монастиря, недавно збудованого її батьком на дунайському острові (потім названому на її честь Маргіт); у цьому монастирі-фортеці тримали, отже, й сина Гертруди.

(обратно) 286

Белу.

(обратно)