Земля у рівновазі - Альберт Гор

іншими проблемами упродовж багатьох років, але тепер нам загрожувала небезпека перейти один одному стежку, оскільки ми мали однакові погляди на одну і ту саму проблему. Ми обидва були знайомі з прикладами дрібної конку­ренції, що заважали формуванню дієздатної політики, і ми обидва так переймалися цією проблемою, що хотіли зрозуміти, як уникнути руйнівних форм конкуренції. Це була розмова, яку я, можливо, не вважав би приємною для себе за декілька років до того, але на цей час вона здавалася цілком природною. Тім і я погодилися працювати разом завжди, коли це могло бути плідним; з того часу ми досить тісно співпрацювали, а також з іншими, над сукупністю нових під­ходів до проблеми. Наприклад, ми об'єдналися з іншими сенаторами — Джоном Чефі, Максом Бокесом, Джоном Гейнзом, Джоном Кері і Руді Бошвіцом — щоб створити першу Міжпарламентську конференцію з проблеми глобального довкілля, проведену у Вашингтоні навесні 1990 року. Там парламентарії з сорока двох країн дійшли безпрецедентних домовленостей щодо повного спектра загроз глобальному довкіллю. Ми співпрацювали з лідером більшості Джорджем Мітчелом і головами комітетів, як-от Фріцом Голлінгзом і Семом Нанном та рядом інших, задля вироблення ефективної стратегії.

Кожна освіта є чимось на зразок внутрішньої подорожі, і моє вив­чення глобального довкілля вимагало ретельного повторного дос­лідження способів, якими політичні мотиви та напрямки урядової політики допомогли створити кризу, а тепер заважають ухваленню потрібних рішень. Екологія — це вивчення рівноваги, і деякі принципи, що керують здоровою рівновагою елементів у глобальному довкіллі, також можуть бути застосовані до здорової рівноваги сил, на якій побудована наша політична система. Однак, на мій погляд, наща система перебуває на межі порушення рівноваги. Проблема полягає не так у вадах політики, набагато більш тривожними є нестача щирості, ухиляння від відповідальності і недалекоглядність, властиві багатьом з нас в уряді. Більше ніж будь-що інше, моє вивчення проблеми довкілля привело мене до усвідомлення того, наскільки наші поточні прилюдні дискусії зосереджуються на найближчих тимчасових цінностях і заохочують американський народ приєднуватися до нас, політиків, схильних уникати найваж­ливіших проблем і відкладати справді складний вибір.

Але міцність нашої політичної системи зрештою побудована на силі її конкретних особистостей, і кожен з нас повинен досягнути своєї власної рівноваги, яка, сподіваємось, буде здоровим об'єднан­ням наших надій і побоювань, бажань і відповідальності, потреб і відданості. Мені спадає на думку новий тип просторової фотогра­фії, яка фіксує тривимірні зображення людей та предметів, названі голограмами. Одна із цікавих особливостей цієї нової науки, корисна як метафора, полягає у тому, що кожна маленька частинка фото­пластинки містить всю візуальну інформацію, необхідну для віднов­лення крихітного, слабкого образу повного тривимірного зображен­ня. Зображення стає повним і яскравим тільки тоді, коли ця частинка поєднується з рештою пластинки. Відколи я вперше почув опис цього явища, мені часто спадало на думку, що це схоже на те, як кожна людина, подібно до маленької часточки голографічної пластинки, відображає, хоч і слабко, загальну сукупність цінностей, переваг і уявлень, що складають суспільство, частинкою якого він чи вона є.

Але цивілізація — це не застигле зображення; вона перебуває у постійному русі, і якщо кожен з нас відображає суспільство, що є більшим за нас, ми також залучаємося до неї. Наші способи мислення і сприйняття світу, наші бажання і поведінка, наші ідеології і тради­ції, — все це значною мірою успадковується від нашої цивілізації. Ми можемо час від часу тішитися ілюзією, що збираємося йти своїм власним шляхом, але із шаблонів думки і дії, що є складовими нашої культури, вирватися справді важко. Тимчасом цивілізація мчить уперед із величезною швидкістю, і навіть людині, яка вірить, що нас чекає зіткнення з глобальним довкіллям, буде важко відокремити свій курс від курсу руху цивілізації як цілого. Як завжди, легше побачити необхідність зміни на широкому тлі, ніж на особистому. Проте якби кожна людина пройнялася почуттям особистої відпо­відальності, то це допомогло б гарантувати, шо кардинальна зміна таки настане.

Таким чином я прийшов до переконання, що екологічна рівновага світу залежить не тільки від нашої здатності узгодити вовчі апетити цивілізації на ресурси із крихкою рівновагою земного довкілля; вона залежить не лише від нашої здатності відновити рівновагу між нами, як індивідами, і цивілізацією, яку ми прагнемо створити і підтри­мувати. Передусім ми повинні відновити рівновагу всередині себе

— між тим, ким ми є, і тим, що ми робимо. Кожний з нас має взяти на себе більшу особисту відповідальність за погіршення глобального довкілля; кожний з нас повинен суворо поглянути на звички і дії, що відображають цю згубну кризу і призвели до неї.

Потреба в особистій рівновазі може бути описана навіть прості­ше. Що глибше я шукаю корені глобальної кризи довкілля, то більше переконуюся, що це є зовнішній прояв внутрішньої кризи, тобто, за браком кращого слова, духовної. Як політик я цілком усвідомлюю особливий ризик використання слова «духовна» для опису подібної проблеми. Для багатьох це схоже на знак, що попереджає автомобіліста: «Крутий схил — водію, гальмуй». Але яке ще інше слово описує сукупність цінностей і уявлень, які визначають наше розу­міння того, як ми вписуємося у Всесвіт?

Отже, ця книга та подорож, яку вона описує, — це пошук шляхів розуміння небезпечної дилеми, з якою зараз зіткнулася наша цивілі­зація, і відповіді на неї. Шукаючи карту, що була б для мене провід­ником у цій подорожі, я мимоволі дійшов висновку, що необхідно дивитися в себе і відповісти на деякі важкі і болючі питання про те, чого я насправді шукаю у власному житті і чому. Я ріс у сім'ї з чітко вираженими політичними орієнтирами, в якій з раннього віку нав­чився бути чутливим — можливо, надміру чутливим — до того, що думали інші, і старанно спостерігати — можливо, надто старанно — подібності й відмінності між тим, як мислю я, та як це робить суспільство навколо мене. Тепер, на половині життєвої дороги, осмислюючи нашарування отриманих знань та інтуїтивно осягнутої правди, вплетених у моє життя, я не можу не помічати схожих пластів вигадок і справжності, що пронизують цивілізацію, частиною якої я є. Тому ця подорож привела мене всередину власного ставлення до довкілля і до екологічних трагедій на планеті, всередину мого власного ставлення до політики і до політичних зустрічей і дискусій про довкілля в моїй країні і в усьому світі.

У певному розумінні, пошук правди про цю страхітливу кризу і пошук правди про себе були увесь цей час одним і тим самим пошуком. Такий пошук не є чимось новим — чи то в моєму осо­бистому житті чи