Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників - Автор невідомий - Народні казки
Тепер вони вже видумувати перестали і одружилися — кожний, як йому Бог дав; і хоч жінки їхні з різних родин були, а між собою не сварились. Так вони й досі щасливо живуть, і старі батьки при них.
Казка про Iвашечка і про відьму
Як був собі дід і баба, а в їх одна порада — синок Івашечок. От Івашечок і каже:
— Зроби мені, тату, човничок і веселечко — я поїду рибку ловить.
От батько і зробив йому човничок і веселечко.
От Івашечок сів і поїхав рибку ловить. А мама його вийшла на бережок та й кличе його:
Синку, синку, Івашечку,
Приплинь, приплинь до бережка,
Ляж тобі — їсти, пити,
Хорошенько походити,
Сорочечку білесеньку…
От він почув материн голосок та й каже:
Пливи, пливи, човничку, ближче,
Се мене матінка кличе.
Вона мені їсточки принесла.
От човничок і приплив до бережечка.
От його мама накормила, і напоїла, і сорочечку білесеньку наділа, та й каже:
— Пливи рибку ловить, та гляди, щоб тебе відьма не вхопила.
А відьма стояла під кущем, та й підслухала.
От мати Івашечкова пішла додому, а відьма вийшла на бережок та й почала кликать Івашечка:
Синку, синку, Івашечку,
Приплинь, приплинь до бережечка,
Я ж тобі — їсти, пити,
Хорошенько походити,
Сорочечку білесеньку…
От Івашечок і каже:
Пливи, пливи, човничку, далі,
Се мене відьма кличе —
Вона мене хоче з’їсти.
От відьма скільки не звала Івашечка, так ні — він замітив, що не мамин голосок, та далеко од неї поплив.
От відьма пішла до коваля та й каже:
— Ковалику, ковалику, скуй мені такий голосок, як у Івашечкової матері, а як не скуєш, то й тебе з’їм!
От ковалик і скував їй такий голосок, як у Івашечкової матері.
От відьма і пішла знов на бережечок та й зачала знов кликать:
Синку, синку, Івашечку,
Приплинь, приплинь до бережечка,
А я ж тобі — їсти, пити,
Хорошенько походити,
Сорочечку білесеньку…
От Івашечок як почув, що такий голосок, як у його мамки, та й каже:
Пливи, човничку, ближче,
Се мене матінка кличе,
Вона мені їсточки принесла.
От човничок і приплив до бережка, а відьма його — хвать! Та й понесла додому. А у відьми дочка Оленка. От відьма і каже:
— Дочко Оленко, затопи у печі та ізжар цього Івашечка, а я піду та куму позву, та з’їмо його.
От Оленка затопила в печі та й каже:
— Ну, Івашечку, сідай на лопату.
От він що сяде, то все не так — то набік, то що.
От Оленка і каже:
— Ти не так сідаєш!
А Івашечок і каже Оленці:
— Ти сама перша сядь на лопату, а я подивлюсь, як ти сідаєш, та тоді і я так сяду.
От Оленка здуру і сіла на лопату, а Івашечок її — бух у піч! Та й заслінкою закрив, а сам вибіг надвір, та ізліз на високого дуба, та там і сидить.
От відьма прийшла і привела куму у хату та й каже:
— Де се моя Оленка дівалась? Мабуть, побігла на улицю. Ану, подивиться в піч, чи вона спекла Івашечка!
От подивилась у піч, а там Оленка спеклась, а вона не вгадала та й каже кумі:
— Вже спікся Івашечок. Сідай, кумо, за стіл.
От тоді вийшли на гору та й зачали качаться.
От качаються та й приговорюють:
— Покотюся, повалюся, Івашечкового м’ясця із’ївши!
А Івашечок сидить на дубі та й каже:
— Покотіться, поваліться, після Оленчиного м’ясця із’ївши.
От відьма і почула та й каже:
— Що се таке, кумо, неначе каже: покотися, повалися, Оленчиного м’ясця із’ївши?
А відьмина кума і каже:
— Та се тобі, кумо, так учулось.
От знов:
— Покотюся…
А Івашечок сидить на дубі та знов каже:
— Покотіться, поваліться, після Оленчиного м’ясця із’ївши.
От вони зирк на дуба та й побачили Івашечка та й кажуть:
— Ой, лихо! Се він нашу Оленку спік!
Та як почали дуба гризти та зуби й поламали.
От і пішли до коваля та й кажуть:
— Ковалику, ковалику, скуй нам такі зуби, щоб дуба перегризти, а як не скуєш, то й тебе з’їмо.
От він і скував їм кріпкі зуби.
От вони прийшли і зачали знов дуба гризти, а Івашечок сидить на дубі та й плаче.
От летять гуси. Івашечок і кличе гусей:
Гуси, гуси, лебедята,
Візьміть мене на крилята,
Понесіть мене до батенька,
А в батенька — їсти, пити,
Хорошенько походити.
От гуси йому й кажуть:
— Нехай тебе задні замазані візьмуть.
От він сидить та й плаче, а відьми вже дуба вважай перегризли. От летять задні замазані.
От Івашечко сидить та знов кличе:
Гуси, гуси, лебедята,
Візьміть мене на крилята,
Понесіть мене до батенька,
А в батенька — їсти, пити,
Хорошенько походити.
От вони його і взяли на крилята і понесли до батенька.
От тільки вони його узяли на крилята, а відьми дуба і перегризли, а дуб, як упав, а вони — зирк! Аж нема Івашечка.
— Де він? Де він?
А він у гусей на крилятах і кричить:
— Осьде я! Осьде я!
А відьми й кажуть:
— А!.. Догадався, утік!
От гуси принесли Івашечка до батенька та й посадили на хаті.
От мамка Івашечкова садове діток обідать та й каже:
— Оце тобі, синку, ложечку, а оце тобі, а оце, якби був Івашечок, так оце б йому.
А він сидить на хаті та й кричить:
– І мені!
А мама його і почула, та як вискоче надвір, та як угледіла Івашечка:
— Відкіль се ти взявся, мій синочок?
От він їм і розказав, як його відьма ухватила та як хотіла спекти, — і усе, усе розказав.
Про бідного Івана і Премудру Дуляну
Жив один Іванко. Був без батька, тому дуже рано почав журитися за хліб. Ще малим ходив на полювання і навчився добре стріляти із лука. Якось вертався він із хащі, а не вбив нічого. Бачить, стара бабка несе молоко. І подумав собі так: «Не застрілив я жодної звірки, але якщо потраплю з цього місця у
