Наодинці з собою - Марк Аврелій Антонін

28. Зосередься в самому собі. Для розумної керівної частки природно вдовольнитися власними праведними діяннями і саме в них знаходити спокій.

29. Зітри уявлення. Спини смикання на мотузочках. Окресли в часі теперішнє. Пізнай, що припало тобі, а що — іншим. Розбери й розділи предмет на причинове й матеріальне. Май на умі свою останню годину. Коли хтось хибить — полиш цю хибу там, де вона постала.

30. Нехай обняте умом не відстає від сказаного. Проникай умом і в те, що діється, і в те, що діє{279}.

31. Випогіднюй себе простотою, соромом і обоятністю до того, що серединне між чеснотою і пороком. Іди вслід за богом. Той каже: «Всьому — закон; та по суті — самі елементи»{280}, але тобі досить пам'ятати лише те, що в усьому таки є закон — це ж так небагато!{281}

32. Про смерть. В разі атомів — розпорошення; в разі єдності — або згасання, або переставлення.

33. Про біль. Нестерпний — змушує відійти; тривалий — отже, стерпний{282}. І думка, відсторонившись, береже свій спокій, і керівна частка не стає гіршою. А ті частини, що їх таки згіршує біль, — нехай самі про це скажуть, якщо зможуть.

34. Про славу. Поглянь на їхні думки: які вони, від чого втікають, за чим біжать. Побач і те, що, подібно до свіжонанесеної верстви мулу, яка вкриває попередню; так і в житті: коли приходить щось нове, — воно дуже швидко заслоняє все, що йому передувало.

35. Отже, як ти гадаєш, чи багато важить людське життя для того, хто великодушно споглядає цілість часу і цілість єства? — Зрозуміло, що ні, — відповів він. — Отож і смерть не вважатиме за щось страшне? — Певно, що не вважатиме{283}.

36. Доля царя: чинити добре, про себе вислуховувати — погане{284}.

37. Це ж ганьба: коли думка накаже обличчю, воно слухняно набуває подоби й доладності, але сама вона ніяк не надасть собі подоби, ніяк не дасть собі ладу.

38.

На речі гнівитися — користь яка?

до усьогó їм байдýже{285}.

39.

Дай і богам невмирущим, і нам

у радощах жити{286}.

40.

Жнемо своє життя, мов стиглі колоски:

того — немає, цей — стоїть{287}.

41.

Нехай боги зневажать і мене, й обох синів —

мабуть, є глузд і в цьому{288}.

42. Справедливість, добро — мої спільники{289}.

43. В планах, у побиваннях — не товариш{290}.

44. Такому я справедливо можу відповісти: «Негарно ти говориш, чоловіче, якщо, на твою думку, муж, який приносить хоч трохи користі, мусить зважати на життя або смерть, а не дивитися у кожній справі тільки на одне — чи його вчинки праведні, чи неправедні, чи гідні доброго, чи поганого мужа»{291}.

45. По правді, атенці, справа мається так: там, де хто займе місце в строю, вважаючи його найкращим для себе, або там, де поставить його ватажок, той, на мій погляд, мусить там залишатися, незважаючи на небезпеку, нехтуючи смертю і всім іншим, окрім ганьби{292}.

46. Але ж приглянься, щасливцю, може, благородство і добро все ж не в тому, щоб рятувати й рятуватися? Адже хіба то клопіт істинного мужа — скільки він житиме, хіба він мусить чіплятися за свою душу? Поклавшись у цьому на бога і повіривши жінкам, що «судженої долі нікому не минути», має за одним глядіти: яким чином час, відпущений йому для життя, прожити щонайгідніше?{293}

47. Поглянь на біг зірок — і біжи немов разом із ними; а ще — завше май на умі взаємоперетворення елементів. Уявивши це — очистишся від бруду земного життя.

48. Добре каже Платон{294}; та коли ведеш мову про людей, з тих висот треба й на земне позирати: на отари, на воїнство, на рільництво; на одруження і розлучення; на уродини і на смерть; на веремію судилищ; на пустельні краї й на розмаїття чужинських народів; на гуляння, на голосіння, на торговиці; на суцільне замішання і на доладне поєднання супротивного{295}.

49. Озирнися в умі на минулі покоління, на всі ці держави, що йшли одна одній на зміну. Маєш як передбачити й будучність, адже й вона, нездатна вибитися з того ладу, за яким стається усе теперішнє, буде на той сам взірець. Тому однаково, чи досвідчиш сорок літ людського життя, чи десять тисяч, бо що в ньому побачиш нового?

50. А ще:

Земне все

у землю йде; а все, що етер

із себе зродив, полинуло ввись,

до склепіння небес{296}.

Або так: «Розв'язується плетиво атомів»; чи подібно до цього: «Елементи розбігаються неушкодженими»{297}.

51. А ще:

Потравами, напоями, чаклунствами

потік спиняють — відвертають смерть{298}.

А нашлють боги бурю — то мусиш

всі труди незітхально зносити{299}.

52. «Ото вже хвацький!» Але ж від того не товариськіший, не скромніший, не краще підпорядкований тому, що йому припадає; не поблажливіший до ближніх, коли чогось не догледять.

53. Де можна вершити діла у згоді зі спільним божественним і людським розумом — там нічого боятися; бо де маємо змогу скористати, діючи у доброму напрямі і у згідному з нашим устроєм поступуванні, — там не варто підозрювати жодної шкоди.

54. У твоїй владі — скрізь і завжди богобоязно брати собі до вподоби все, що на той час тобі припало, і справедливо ставитися до людей, які на той час при тобі, і мистецьки опрацьовувати уявлення, які на той час у тобі, — аби якесь не прокралося повз твоє осягнення.

55. Не озирайся на чужу керівну частку, а дивися просто на те, до чого тебе провадить природа: Цілого — через усе, що тобі припадає; твоя власна — через усе, що мусиш сам чинити. А кожен мусить чинити згідно зі своїм