Наодинці з собою - Марк Аврелій Антонін

29. Ганебно, що в цьому житті тебе першою підвела душа, хоч тіло ще не підводило!

30. Гляди, геть уже не «зцезарися», не розфарбуйся{247} — адже й таке буває. Бережи себе простим, добрим, бездоганним, статечним, невишуканим, другом праведності, богобоязним, доброзичливим, приязним, відважним у гожих ділах. Змагай, щоб зостатися таким, яким тебе забажала зробити філософія. Поважай богів, рятуй людей. Життя коротке, і на земному віку буває один-єдиний плід: честиве налаштування й суспільні діла.

В усьому — учнем Антоніна{248}. Потуга в розумних вчинках і в усьому — рівномірність; честивість, погідне обличчя, м'якість; жодного марнославства; наснага осягати суть речей; нічого не полишав, поки добре не розглянув і чітко не обняв умом; зносив несправедливі нарікання, не нарікаючи; ні в чому не квапився, невразливий був до наклепу; докладно брав на іспит звичаї і вчинки; не докоряв, не зчиняв галасу, не підозрював, не мудрував; вдовольнився малим — чи йшлося про житло, чи постіль, чи одіж, чи їжу, чи обслугу; був працелюбний і довготерпеливий: аж до вечора — на вбогих харчах, а випорожнювався не інакше, як о звичній годині{249}; був надійним і вірним другом; терпів тих, хто відверто виступав проти його думки, і радів, коли йому хтось підказував кращу; богобоязність, але не забобонність. Усе це — щоб і ти мав таку чисту совість, коли настане твоя остання година.

31. Протверезися й увізви до себе самого, і, прокинувшись та взявши на ум, що тебе полонили марення, поглянь на це свіжим оком — так само, як ти, було, глядів на тамте{250}.

32. Я — тіло і душа. Для тіла геть усі речі — обоятні, бо воно не може їх розрізнити; для думки обоятне все, що не є її діянням, але те, що ним є, — ціле в її владі. Щоправда, з усього цього думка має до діла тільки з теперішнім, а майбутні чи минулі діяння, хай і її власні, — знову-таки, для неї обоятні{251}.

33. Для руки чи ноги біль не є чимось неприродним — доки нога робить те, що належить робити нозі, а рука — те, що руці. Отак і для людини — оскільки вона людина — біль не є чимось неприродним, доки вона робить те, що людське. А якщо воно не є для неї чимось неприродним, то не є й злом.

34. Якими ж то насолодами втішалися розбійники, паскудники, батьковбивці, тирани!

35. Хіба не бачиш, як ремісники, хоч сяк-так і ладять з неуками, та все ж тримаються глузду свого ремесла й не дозволяють собі від нього відбігати? То хіба ж не чудасія, що будівельник чи лікар більше поважає глузд у своєму ремеслі, ніж людина — у своєму, хоч у неї він спільний із богами?

36. Азія, Європа — закутки Всесвіту{252}; усяке море — крапля Всесвіту; гора Атос — грудка Всесвіту{253}; усякий теперішній час — точка вічності{254}. Усе — мале, податливе, щезальне.

Звідтіля усе походить — чи то зазнавши спонуки від спільної керівної частки, чи йдучи слідом за нею. І лев'яча паща, і трутина, і всяка біда, як-от багнюка чи терня, — усе це послідом від народження чогось статечного й гарного. Тому не уявляй собі, що це є чимось чужим для того, що почитаєш, а бери на розум джерело всіх речей.

37. Уздрівши нинішнє — побачиш усе: і те, що одвіку ставалося, і те, що довіку буде; адже все воно — одного роду й на один взірець.

38. Завше бери собі до серця сув'язь усіх речей у Всесвіті і їхній взаємний стосунок, адже все воно якось між собою переплетене і тим одне одному любе; одне — є наслідком іншого: через напружний порух, через спільний подих, через єдність єства.

39. До речей, які припали тобі на долю, — прилаштовуйся; людей, із якими твоя доля, — люби. Але ж люби по-справжньому!

40. Всяке знаряддя, причандалля, начиння добре мається тоді, коли чинить те, для чого створене, — хоч сам творець у ньому й відсутній. А от у речей, що їх утримує природа, творча сила — всередині, а тому вона при них і зостається; тим-то її треба ще більше поважати і вважати, що, коли маєшся й поводишся так, як її воля, то й усе воно є згідно з твоїм умом. Так-бо й з умом Всесвіту згідне все, що його.

41. Якщо бодай припустиш, що котрась із тих речей, щодо яких не маєш вибору, є для тебе або добром, або лихом, то коли вже нападе те лихо чи пропаде те добро{255} — конче нарікатимеш на богів і ненавидітимеш людей: чи то справді винуватих, чи тільки підозрюваних у тій напасті чи пропажі; отож через те, що такі речі нам необоятні, ми самі завдаємо багато кривди. А от коли судимо, що добром чи лихом є лише те, що в нашій владі, то не зостається жодної причини ні чогось закидати богам, ні ставати на прю з людьми.

42. Усі ми співпрацюємо задля однієї мети: ці — свідомо й устежно, а ті — навіть не відаючи. Гадаю, саме тому Геракліт каже, що й сплячі є працівниками{256}, бо співпрацюють з усім, що стається у Всесвіті: цей — із цим, а той — із тим; і великою мірою навіть той, хто нарікає чи намагається піти супроти становлення і його усунути: і таких потребує Всесвіт. Тож усвідом нарешті, на кого рівняєшся; а втім, так чи інак Урядник Цілого добре з тебе скористає і візьме тебе до гурту своїх співпрацівників і спомагальників. Аби лиш не стати тобі в гурті тим дешево-жартівливим рядком вистави{257}, що про нього згадує Хрисіпп{258}.

43. Чи сонце згодилося б робити те, що належить робити зливі? Чи Асклепій — те, що Плодоносній?{259} А кожна з цих зір? Хіба ж вони не різні — а задля одного співдіють.

44. Якщо боги радять і мені, і тому, що мені має припасти, то радять лише добре. Щоб боги та й були безпорадні{260} — таке й в умі не вкладається. А яка ж то причина мала б їх спонукати робити мені на зло? Що із цього мали б чи вони самі, чи те спільне, що насамперед задля нього