Парадокс любові - Паскаль Брюкнер
Сором — це не та стриманість, що передує коханню, а конвульсія, що завершує його цикл, остання форма поділу. На вершині пристрасті не відбувають збіги, «не стає таємне явним, не розсіюється ніч» (Емануель Левінас)[29], єдність руйнується. Що збурює дужче, ніж відблиск утіхи на коханому обличчі, яке палає в екстазі? Ми доторкаємося до абсолюту, який утілився в цих спотворених оргазмом рисах, наче містики в мент осяяння, приголомшені тим, що побачили обличчя Бога. Обійми воскрешають цноту коханців. Тут слід розуміти не дівочий гімен, об'єкт похмурих спекуляцій, а якість того чи тієї, що їх відроджують, нескінченно оновлюють мої пестощі. Марно намагаюсь я утримати коханого, наситити мою захланність — непідвладний він мені, завжди вислизає він із моїх обіймів, сяючи повсякчас від утіхи. І я залишаюся на березі іншого, вічного чужинця, наче Мойсей на порозі землі обітованої.
3) Блудний вислів
Існують люди, котрі з першої ж миті ніколи не сумніваються в тому, що ними захоплюються, що їх чекають[30]. Ця певність оточує людину ореолом, надає їй запоруки обраності. Таким щасливцям частенько перепадає від життя, причому покара особливо жорстока, тому що вони вважали себе непереможними. Небагато знайдеться таких поміж нами, котрі відзначалися б отакою певністю. Кохання витворює нове «cogito»: ти мене кохаєш, значить, я існую (Клеман Россе), я тебе кохаю, значить, ми існуємо. Проте буття, котре дарує нам інший, той, хто кохає нас, є тільки можливістю. Вислів «я тебе кохаю» може стати своєрідною універсальною відмичкою, яка полегшує щоденне спілкування, як у голлівудських фільмах, де батьки, діти і подружжя просто-таки спливають ніжністю. В них навіть наймень немає, усі вони прозивають одне одного «my love, my darling», навіть якщо сваряться, мов навіжені. Бувають «я тебе кохаю» минущі, які вириваються в розпалі емоцій, термін їхньої дії обмежується спазмами втіхи, бувають анонімні, нікому особливо не адресовані, бувають агресивні, їх жбурляють, мов згорток брудної білизни, трапляються «я тебе кохаю», немов плацебо, втішні для того, хто слухає, і безболісні для того, хто каже, бувають «я тебе кохаю» благальні, де звучить прохання взяти на себе всю повноту відповідальності, бувають і нарцисичні, що означають лише «я обожнюю себе у вашій особі», такими є зізнання співака натовпові. Ох і бурхливий оргазм викликає таке поклоніння! Згадаймо і палкі заяви, за якими йдуть довгі періоди мовчання, тож радість адресата заступає цілковите розгублення. Не байдужість чужих прикро вражає нас, а холодність близьких людей чи радше те, що теплом обдаровують вони нас не весь час. Нам здається, ніби ми притискаємо їх до серця, та в обіймах наших перебуває відсутність. Не без підстав не довіряють клятвам, які звучать під час близькості, бо вважається, ніби, кохаючись, неможливо говорити про кохання, — коли тіло на вершині втіхи, язик ляпає без угаву й обіцяє золоті гори. Проте правдою є і протилежне: в сум'ятті почуттів несміливому легше виголосити пишні слова й не боятися бути кумедним.
«Я тебе кохаю» — вищою мірою блудний вислів, та це не означає, що він облудний: він просто нерозв'язний. Найпекучіша таємниця, найдавніший мотив. Ви нічого не дізнаєтеся від предмета вашого захоплення, крім одного: він вас ще кохає. Це єдине знання, яке він може вам подарувати, визначаючи отак вибір поміж життям і смертю. В цьому сенсі кохана людина за своєю природою завжди фатальна особистість: буде тільки він і більше ніхто, таких не може бути багато, до останньої нашої хвилини буде вона втілювати обличчя нашої долі, навіть якщо покинула нас.
4) Портрет голубів-месників
Зізнання в коханні, мов незаповнений чек, і нам кортить отримати грошенята: чудесний дарунок стає обов'язком, нам хочеться відшкодувати видатки. «Я тебе кохаю»: ти повинен повернути мені кохання, якщо можна, з надлишком. Коли коханню надають слово, то воно користується гендлярською говіркою: відкривається рахунок, а кредитор і боржник постійно міняються місцями. Нехай-но хтось із них, підбиваючи підсумки, подумає, що його ошукали, й баланс порушується. Кохати означає з усієї людської спільноти виділити одну істоту, покинути світ і, крім цієї істоти, не знати більше нікого. Проте така жертва потребує відшкодування, причому, по змозі, з відсотками. Обранець повинен щодня доводити нам, що ми мали рацію, піднімаючи його на постамент і нехтуючи іншими можливими шанувальниками.
На початку XVIII століття англійські моралісти роблять важливе відкриття: розвиток кохання у лоні сім'ї супроводжується зростанням кількості конфліктів і зростанням ненависті[31]. Бачити, як двоє голубів, котрі так любо й гарно туркотіли колись одне до одного, обертаються розлюченими забіяками, що ладні вчепитися в горлянку одне одному під час процесу про розлучення, — значить, отримати один із найбільш разючих уроків людської природи. Як же воно так сталося, що захват у них обернувся відразою? У спільному житті постійно накладаються один на одного два часові пласти: час подій, що їх переживають разом, щасливих або тяжких, і нещадна пора пропущених можливостей, що їх записують до колонки «дебет». Жива пам'ять про прегарні роки, смутна пам'ять про нарікання. Деколи коханці поводяться, немов лихварі, які віддали серце у позику і безжалісно капіталізують провини. Змусити іншого заплатити — цей вислів треба розуміти буквально. Гроші, що їх вимагають як компенсацію, повинні задовольнити нарцисизм того, хто відчуває, що його пошили в дурні: він багато чим пожертвував і тепер чекає відшкодування заборгованості. Шухляда з претензіями відчиняється навстежень: я попався, я віддав тобі найкращі роки. За нашої доби, котра вигнала гроші з любовної сфери, знову й дедалі частіше висуваються грошові вимоги:
