Парадокс любові - Паскаль Брюкнер
125
Reportage de Caroline Fourest et Flametta Venner, France 2, Envoyé spécial, 28 février 2008.
126
Edward Shorter à propos des Charentes au XVIII-e siècle, op.cit., pp. 74—75.
127
René Nelli, L'Erotique des troubadours з коментарями Октавіо Паса (La Flamme double, Gallimard, 1994, pp. 84—85). Див. також аналіз Дені де Ружмона (L'Amour et L'Occident, ор. cit., р. 78 sqq).
128
Див. про цю пречудову книжку Жакліни Піжо (Femmes galantes, femmes artistes dans le Japon ancien, XI–XVIII siècle, Gallimard, Bibliothèque des histoires, 2003).
129
Надихнувшись цим парадоксом, М. Фуко розвиває свою «репресивну гіпотезу» про західну сексуальність у «Волі до знання». Він розмірковує про суспільство, яке пригнічує потяги тільки задля того, щоб мати змогу поговорити про них, поринаючи у стан нескінченного дискурсивного сп'яніння.
130
Цит. за: Jean Lebrun, Le Pur Amour de Platon à Lacan, Le Seuil, 2002, p. 159.
131
«Ви можете колективізувати ваше тіло, — пречудово розповідала швейцарська повія Гризелідіс, яка померла 2005 року, — належати і собі, й іншим, немов те водяне зілля, що переплітається з іншими рослинами. (…) Їх неможливо полічити. Через мене перейшли цілі війська. Моря й океани чоловіків нас затоплювали, нас порали ліси прутнів. Та це просто розкіш» (Jean-Luc Henning, Grisélidis, courtisane, Albin Michel, 1981, p. 140).
132
John Richy, Cités de la nuit, Actes Sud, babel, p. 561.
133
Catherine Millet, La vie sexuelle de Catherine M., 2001, p. 14.
134
Це питання ставили вже стосовно калік. Часопис «Рельянс» (вересень 2008 року) розглядав етичні й політичні аспекти сексуального ескортування інвалідів і можливості фахової підготовки сексуальних помічників (досьє склали Катрін Агт-Дізран та Ів Жан).
135
Charles Fourier, Le Nouveau Monde amoureux, Introduction de Simone Debout-Oleszkiewicz, Genève, latkine, 1984, p. 16.
136
Villiers de risle-Adam, La torture par l'espérance, 1883 (Contes cruels, Les oeuvres représentatives, 1933, p. 21—29).
137
Paul Veyne, Quand notre monde est devenu chrétien, Albin Michel, 2007, p. 169—170.
138
Цит. за Benoît XVI, Dieu est amour, Cerf, 2006. за Бенедикт закликає нас вірувати попри те, що Бог мовчить.
139
Pascal, Pensées, Editions Brunschwig, § 717.
140
В «Історії Франції» Мішле розповідає про те, як єзуїти схвалили шлюб такої собі Марії Алакок з ордену Візитації з Ісусом Христом у XVII століття. Ця хвора на плетору дівчина, якій регулярно пускали кров, стверджувала, що Дружина відвідує її щомісяця, поєднуючи її серце зі своїм, й що від того вона зазнає неземної втіхи (Див. Roland Barthes, Michelet, Le Seuil, 1974, pp. 116—117).
141
De Utilitate Credendi. Цит. за виданням: Paul Veyne, op.cit., р. 214.
142
Цит. за: Frédéric Lenoir, Le Christ philosophe, Plon, 2008, p. 151—153.
143
Див. пречудове дослідження: Jean-Michel Rey, Paul ou les ambiguïtés, L'Olivier, 2008.
144
Anders Nygren, Eros et Agapé, Aubier, p. 64. André Compte-Sponville, Petit Traité de grandes vertus, PUF, 1995, p. 368.
145
Saint François de Sales, Traité de l'amour de Dieu in Doctrines du Pur Amour, Agora, Pocket, 2008, p. 33—34.
146
Цит. за Frédéric Lenoir, op. cit., p. 158—159.
147
Для мусульман любити Бога любов'ю — єресь, тому що людина скінченна істота, тож і любов її скінченна. Бога треба шанувати і боятися. Тому й переслідували поетів-містиків, наприклад, Галладжа, Рузбехана, Сухраварді, цих трубадурів найвищої любові до божистого. (Див. Denis de Rougemont, L'Amour et L'Occident, p. 112—113). Що стосується Мансура Галладжа, містика-суфіста (857—922), вбитого в Багдаді, див. його поезії у пречудовому перекладі на французьку Луї Массіньона (Diwan, Le Seuil, 1955), а також у перекладі Самі Алі (Poèmes mystique, Albin Michel, 1998).
148
Отаке ставлення було в Алжирі в 1966 році в ченців-траппистів, зокрема, в Крістіана де Шерже, який був настоятелем чернечої громади цистеціянського монастиря в Тибирині. За три роки до смерті від рук ісламістів він відмовився покидати Алжир і ставився до майбутнього вбивці як до остатнього друга. «І ти, друже останньої моєї години, котрий не відає, що коїть, для тебе я теж прошу милості, і, прощаючись, доручаю тебе Господові. І нехай випаде нам щастя побачитися в раю, немов тим розбійникам, якщо захоче цього Бог, наш спільний Панотець. Амінь! Інш Аллаг!» Ставитися до свого вбивці як до друга, заздалегідь простити йому вбивство — рідкісна велич душі, яку не можна не підкреслити. (Див. з цього приводу Soeur Emannuelle, La Folie d'Amour, Entretiens avec Sofia Stril-Rever, Flammarion, 2005, p. 125—126).
149
Християнство дуже успішно користується і зловживає принципом парадоксу: останні на землі стануть першими на небі, шаленці з погляду цього світу виявляться мудрецями в потойбічні, той, хто хоче порятувати своє життя, загубить його, блаженні вбогі духом, тому що будуть вони уславлені на небі, треба вмерти для себе, щоб жити в Бозі тощо. Оця гра антонімами (зло — це приховане добро, убозтво — потаємне багатство, ганьба — за визначенням велич) є насамперед механізмом для виправдання існуючого стану речей і дає змогу, що тебе ніколи не заскочать зненацька. Істина весь час криється в запереченні очевидного. Так, убивство може розглядатись як приязнь, страта як турбота про ближнього. Згодом ця риторика буйно розцвіла за тоталітарних режимів, які опікувалися перевихованням дисидентів.
150
Саме в цьому сенсі звучить славетний заклик Амоса Оза у зв'язку з палестинсько-ізраїльським конфліктом: «Допоможіть нам розлучитися» (Aidez-nous à divorcer, Gallimard, 2004).
151
В книзі про Французьку революцію Мона Озуф наводить два тлумачення цього явища: станьмо братами, а ото я уб'ю себе, стань моїм братом, а то я уб'ю тебе
