Міфи Давньої Греції - Наталія Ігорівна Тисовська

жертву Аполлону, і тоді Зевс відправив звіра на небо, зробившого його сузір’ям Лева. ЛЕРНЕЙСЬКА ГІДРА. ДРУГИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

У страшного Тифона та напівжінки — напівзмії Єхидни були й інші діти, окрім Немейського лева, — одне жахливіше за інше. Лернейська гідра мешкала в Лернейських болотах, звідки вчиняла набіги на людей. Гідра мала дев'ять голів, та ще й чарівних: коли їй відрубували одну голову, на її місці одразу ж виростала інша.

Цар Еврисфей звелів Гераклові відправлятися у Лернейські болота й подолати гідру. Геракл дістався боліт, проте гідра не хотіла виповзати до героя. Тоді Геракл розпалив вогонь і розжарив до червоного стріли, а далі почав одну по одній пускати їх у гідру. Розлютована гідра виповзла з болота й кинулася на Геракла, та могутній герой притис її до землі і заходився одну по одній відрубувати голови.

Аж бачить Геракл — на місці відрубаної голови одразу виростає нова. Тоді герой вихопив із багаття головешку і припалив рани на місці зрубаних голів. Коли він так учинив, голови припинили виростати, і гідра нарешті сконала.

А Геракл обмокнув стріли у кров страшної гідри, і з тої пори рани, завдані його стрілами, були невигойні. Переможцем повертався Геракл до Тиринту, але там на нього вже чекало нове Еврисфеєві завдання.

ЕРИМАНТСЬКИЙ ВЕПР. ТРЕТІЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

Величезний вепр оселився на горі Еримант. Він спустошував околиці, а людей убивав своїми здоровенними іклами. Геракл вирушив до гори Еримант, а дорогою завітав до свого приятеля кентавра Фола. Фол зрадів другові і запросив його на гостину. Тут — таки він відкоркував добре вино, пахощі якого полинули далеко в ліс.

Інші кентаври зачули пахощі, образилися на Фола — вино — бо належало всім, не тільки йому — і вдерлися до хатини. Там вони накинулися на Геракла, проте герой не розгубився, а почав жбурляти у кентаврів палаючими головешками з печі, а далі стріляти отруйними стрілами.

Кентаври зачали втікати, а Геракл гнався за ними, аж нарешті переслідувані вирішили прохати захисту в самого Фола. А Геракл уже вкотре натягнув лук і випустив стрілу — і вона вп’ялася у коліно його приятелеві Фолу. У розпачі Геракл кинув лук, проте було вже запізно: стріли, намочені кров’ю Лернейської гідри, лишали невигойні рани. А оскільки кентавр Фол був безсмертним і не міг померти від ран, то мусив мучитися все життя, тому він вирішив сам спуститися до похмурого Аїду. Проте олімпійські боги вирішили піднести його на небо, перетворивши на сузір’я Стрільця.

А засмучений Геракл нарешті добрався до Еримантського вепра, але замість убити його, загнав його в глибокий сніг, що лежав на верхівці гори Еримант, піймав його, зв’язав мотузкою йому ноги, завдав тварюку на плечі й поніс Еврисфею. Вигляд чудовиська так налякав царя Еврисфея, що він зі страху заліз під величезний мідний казан.

КЕРНЕЙСЬКА ЛАНЬ. ЧЕТВЕРТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

На веління царя Евристея Геракл вирушив на пошуки Кернейської лані, яка мала золоті роги. Геракл знав, що лань присвячена богині Артеміді, тож не наважився вбити тварину, а натомість вирішив уполювати її живцем, бо ж навіщо запалювати гнів могутньої богині?

Цілий рік ганявся Геракл за Кернейською ланню по лісах, а вона носилася, наче вітер, зовсім не знаючи втоми. Нарешті у гонитві за ланню Геракл досяг найпівнічніших околиць, де мешкали гіпербореї. Тут лань зупинилась, і Гераклу здалося, що він от — от упіймає її. Проте останньої миті лань вислизнула героєві з рук і помчала назад на південь. Лови тривали далі.

Геракл уже втомився, а прудконога лань і не думала зупинятися. Геракл розумів, що голими руками не вполює її, тож зважився вистрілити їй у ногу. Тільки так йому вдалося упіймати Кернейську лань. І тут — таки перед Гераклом постала богиня Артеміда й грізно запитала: «Як насмілився ти підстрелити мою золоторогу лань?»

Геракл здійняв до богині руки: «Не з власної волі я образив тебе, богине. Ти знаєш, що вполювати лань мені наказав цар Еврисфей, якому я маю служити дванадцять років і виконувати всі його забаганки. Прости мені мою зухвалість, бо то боги звеліли мені служити Еврисфеєві». Артеміда змилостивилась і пробачила Геракла, і тоді він приніс золоторогу лань Еврисфеєві.

СТИМФААІЙСЬКІ ПТАХИ. П’ЯТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА

В Аркадії, неподалік озера Стимфала, оселилися здоровенні птахи, які мали дзьоби, пазурі й крила з міді та сипали власними перами, наче влучними стрілами. Годувалися птахи тільки м’ясом і безжально вбивали людей і тварин. Належали ці птахи лютому богові війни Аресу. От і звелів Еврисфей Гераклові здолати міднодзьобих Стимфалійських птахів.

Геракл розумів, що здолати дивовижних птахів йому буде нелегко, адже їх напрочуд багато і ховаються вони у гущавині лісу. Тоді він звернувся до богині Атени по допомогу. Атена дала Гераклові два мідні тимпани, які викував сам бог — коваль Гефест, і порадила, як учинити.

Коли Геракл дійшов до околиці, де мешкали страшні птахи, то за порадою Атени видерся на скелю і почав бити у мідні тимпани. Здійнявся страшний дзвін, птахи повилітали з лісу й закружляли над Геракловою головою. Затуляючись від мідних стріл — пір’їн лев’ячою непробивною шкурою, Геракл одного по одному перестріляв із лука всіх птахів.

Коли останній птах був переможений, у Стимфалійському лісі знову все ожило: заспівали пташки, забігали звірі, а люди більше не боялися потикатися сюди. А герой Геракл повернувся до царя Евристея, де на нього вже чекало нове завдання.

ПОЯС ІППОЛІТИ. ШОСТИЙ ПОДВИГ ГЕРАКЛА