Міфи Давньої Греції - Наталія Ігорівна Тисовська

зменшуватися, збільшуються на столі! Злякалися Філемон і Бавкіда, благально звернулися до гостей: «Вибачте нас за таку пісну вечерю! Скажіть, хто ви?» — «Я — Зевс, — мовив бог — громовержець, — а мій супутник — Гермес». І звелів стареньким зійти разом із ним на верхівку гори, де він виконає будь — яке їхнє бажання.

Філемон і Бавкіда понад усе не хотіли розлучатися, отож побажали померти в один день. Тоді Зевс перетворив їхню хижку на величний храм, а їх самих зробив жерцями храму. Багато років іще прожили Філемон і Бавкіда, а коли прийшов їм час помирати, то вони сіли на порозі храму, обійнявшись. І бачать вони — тіла їхні вкриваються корою, руки перетворюються на гілля, а замість волосся шелестить листя. Отак Філемон перетворився на дуб, а Бавкіда — на липу. З тої пори два дерева прикрашають вхід до храму.

ОРФЕЙ ТА ЕВРИДИКА

Видатним музикою, який кохався у співах і грі на лірі, був син музи Калліопи — поет і співець Орфей. Хоча він був сином річкового бога Еагра, люди часто називали його сином Аполлона за неперевершену гру на лірі, адже Аполлон був покровителем мистецтв. Саме Аполлон подарував Орфеєві першу ліру, а музи навчили його гри на інструменті. Орфеєва музика змушувала дерева клонити віття, а каміння — посуватися, вона приборкувала диких звірів.

Орфей довгий час мешкав серед дикого племені кіконів сам — один, і жодна жінка не звертала на себе його уваги. Але одного разу він зустрів чарівну німфу Евридику та нестямно в неї закохався. На бучне весілля молодята запросили бога шлюбу Гіменея, проте бог чомусь не схотів прилітати. Тоді Орфей заграв на лірі й чудесним співом розтопив серце Гіменея. Бог з’явився на весіллі, але був не в гуморі, хоча й тримав в одній руці, як заведено, смолоскип, а в іншій — вінок білих троянд. Проте Гіменей не приніс радості своєю появою: смолоскип його ніяк не розгорявся, тільки ядуче димів. Це віщувало біду.

І вона незабаром сталася. Одного разу Евридика відпочивала на березі струмка разом з іншими німфами. До неї непомітно підкралася отруйна змія. Скрикнула Евридика — на нозі побачила ранку від укусу. Запаморочилось у неї в голові, вона гукнула на допомогу, проте коли підбігли перелякані подруги, Евридика вже не дихала.

Довго сумував Орфей, сидячи на березі струмка. Він не міг забути кохану Евридику та зважився на нечуваний крок: вирішив зійти в похмуре царство Аїда, щоб упрохати ласкаву Персефону, Аїдову дружину, повернути йому кохану. Орфей вирушив до підземелля, де Стикс суворо котив темні води. Перевізник Харон нізащо не згоджувався перевезти живу людину в царство мертвих, проте Орфей так жалібно заграв на лірі, що Харон не міг встояти і виконав співцеве благання.

Дорогою трапився Орфеєві триголовий пес Цербер, який вартує вихід із царства тіней. Орфей ішов собі й награвав на лірі, і навіть страшний Цербер припинив шкірити зуби й метляти драконячим хвостом.

Від звуків чарівної ліри самі собою зникали перешкоди на Орфеєвім шляху, а тіні померлих забували про своє горе та страждання, а починали сумувати разом зі співцем. Невтомний Сизиф забув котити на гору свій камінь, а Данаїди лишили в спокої бездонну бочку, яку вічно намагалися налити водою. Перестало вертітися колесо нещасного Іксіона. Навіть люті Еринії, демони помсти й нечистого сумління, були зворушені Орфеєвим горем.

Орфей постав перед Аїдом і його дружиною Персефоною, благаючи відпустити Евридику на землю. Він знову заспівав. Навіть Тантал припинив тягтися спраглими вустами до води, а розчулена Персефона звернула заплакані очі до співця. «Гаразд, Орфею, — мовив Аїд по хвилі, - можеш забирати Евридику. Проте є одна умова: ти маєш іти попереду і жодного разу не озирнутися на дружину. Якщо озирнешся, її тінь назавжди щезне, і ти вже ніколи її не побачиш».

Підійшла бліда й примарна Евридика. Не дивлячись на дружину, Орфей мерщій схопив її за холодну руку й потягнув геть із похмурого підземного царства. Перед відважним співцем шанобливо розступалися тіні померлих, а пес Цербер без слова дав йому дорогу. Перевізник Харон доправив Орфея та Евридику на другий берег Стиксу. Один крок лишався до виходу з царства Аїд а.

Але чому ж Евридика така мовчазна і досі холодна? Не стримався Орфей — озирнувся. Тої ж миті тінь Евридики почала танути. Дружина благально тягнула руки до Орфея, він хотів її пригорнути — але вона вже знову зникла у світі померлих.

СМЕРТЬ ОРФЕЯ

Нещасний Орфей сім днів і ночей у сльозах просидів на березі Ахеронта, не їв і не пив. Він винуватив себе у тому, що сталося з Евридикою. Нарешті Орфей повернувся до Тракії, де усамітнився, уникаючи людей, а особливо жінок. Тільки ліра лишилася вірною супутницею співця. Чарівні звуки ліри вабили до себе звірів, і Орфей часто сидів, оточений лісовими мешканцями, і награвав сумних пісень.

Одного разу Орфей сидів на високому лісистому пагорбі і, як завжди, вигравав на лірі. А на той час повз проходила весела й гамірлива процесія на честь бога Діоніса. Підпилі сатири танцювали й бешкетували, селени відсьорбували з винних кубків, а супутниці Діоніса менади, побачивши сумного Орфея, почали перегукуватися: «Це той ненависник жінок! Заманімо його на оргію!» Менади оточили Орфея і почали тягнути до веселої смолоскипної процесії, проте він із презирством відвернувся від супутниць Діоніса.

Розлютовані менади накинулися на Орфея і почали дерти в клоччя на ньому одяг, дряпати шкіру. Орфей заграв на лірі — вона завжди рятувала його у скрутних становищах, проте цього разу чарівні звуки не справили враження на розпалених першою кров’ю жінок. Цілий натовп менад роздер бідолашного Орфея. Голова Орфеєва впала у річку Гебр, і її разом із нерозлучною лірою підхопили хвилі та понесли до моря. Срібні струни весь час сумно бриніли, допоки морські хвилі не донесли до острова Лесбос Орфеєву голову, а потім олімпійські боги