Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

життям на волі і початком важких поневірянь на чужині. Тема набору до війська завершується мотивами прощання хлопця з рідними та проводами усього села з передчуттям, що він загине, не повернеться. Тут використовується той же прийом неможливого: новобранець говорить матері чи сестрі посіяти на камені пісок і, коли він зійде, це буде означати його скоре повернення. Проводи з села змальовуються в символічних образах, мета яких — передати тяжку криваву дорогу, що нею женуть новобранців: Ох, і то ж не маки — то наші козаки, То ж наші козаки, та все новобранці, Що понабирали в неділеньку вранці.

Таким чином, обряд проводів хлопців у рекрути є модернізованим ритуалом ініціації з усіма його атрибутами: «Пізні за походженням рекрутські пісні ввібрали в себе готові кліше давніх воїнських і ґенетично близьких їм поховальних голосінь. З текстів таких пісень ми бачимо, що молодих людей, які йшли у військо, проводжали як покійників на «той світ»... З юнаками, котрих проводжали, поводилися як з покійниками, про них говориться як про мертвих. Етнографічні описи проводжань на військову службу показують, що новобранців оплакували... як мертвих, або людей, наперед засуджених на смерть. Такий же характер носять і українські козацькі прощальні голосіння, складання яких веде теж у глибину віків...».

Другий великий тематичний цикл — солдатське життя. Основні його мотиви: тяжке життя в касарні, виснажлива муштра, важкі побутові умови, мізерна платня: «Грош на пиво, грош на мило, щоб рубашка була біла, щоб солдата вош не їла...»

Поширений мотив самотності на чужині, туги за домом; ряд пісень відтворює думки солдата про сім'ю, бажання поїхати додому хоч на Святий вечір. Особливо трагічним у солдатському житті був закон про жорстокі покарання за найменшу провину. У піснях цього циклу доволі рельєфно змальовується «вулиця» (кара, коли усі солдати вистроювались у два ряди з прутами в руках, а присуджений до покарання повинен був проходити між ними, а в цей час з обох боків на нього сипались удари), прив'язування до стовпа, позбавлення волі, карцер (де солдат залишався без їжі і води). Не витримуючи знущань, дехто кінчав життя самогубством чи ставав дезертиром.

У піснях цього циклу дійсність відтворюється узагальнено, без деталізації; солдатське життя подається як жорстоке приречення, у якому не видно просвітку:

Ой горе, горе, не солдатськеє життя, Гей, що не дають ані плакать, ні ридать...

Найстрашнішою сторінкою солдатського життя була війна. Народна уява відтворює в піснях страхіття війни, кровопролиття, каліцтво, смерть воїнів на полі бою. Ця група пісень найбільше пов'язана з козацькими основними мотивами: смерть на полі бою, похорон солдата після битви; тіло убитого лежить серед поля, над ним літає ворон; смертельно ранений вояк посилає додому коня (орла або зозулю) зі звісткою про свою загибель; дві дівчини тужать над забитим солдатом і т. п. Однотипною є й образна система козацьких пісень: усталені персоніфіковані образи тварин, розмова з ними; опис битви доповнюється усталеними народними метафорами («мостити мости», «гатити греблю тілами», «битва — оранка» та ін.). Вони дуже давні за походженням. Але вводяться і нові теми та образи — каліцтво, перебування у шпиталі. На тлі зображення нових соціальних факторів подається осмислення причин військових подій та реакцію на них з боку солдатів, які були втягнені у воєнні дії, щоб захищати чужі державницькі інтереси. Тому, наприклад, у козацьких піснях нема засудження воєн, адже вони велися з метою визволення рідної землі від іноземних поневолювачів. У солдатській ліриці засуджується загарбницька політика царської Росії, проклинається цар і ті, хто посилає солдатів на вірну загибель.

Усі епізоди солдатського життя, згадувані в піснях, супроводжуються мотивами туги, страждання, гіркої самотності. Часто в них використовується епістолярний прийом — передача думок та почуттів у листі, написаному додому до матері чи коханої дівчини. У формі монологу передаються важкі думки вояка і надія на повернення. Рідше монолог трансформується у діалог з матір'ю (або з вітром, зозулею, орлом, які мають передати усне послання рідним, бо нема змоги передати його іншим шляхом):

Через три годочки пише син          — Я ж думала, сину, тебе оженити, листочка:   А ти пішов, сину, у військо служити. — Ой мамо, мамусю, чужа  Я ж думала, сину, невістки діждати, стороночка.    А ти пішов, сину, у військо Ой якби ти знала, яке мені горе, страждати. То ти б переплила через синє море. Я ж думала, сину, що то ворон кряче, За синєє море, за довгії ріки,         А то за тобою дівчинонька плаче. Ой мамо, мамусю, пропав я навіки,       Я ж думала, сину, що то скрипка грає, Ой коли б ти знала, в якій я неволі,        А то за тобою дівчина вмирає. То ти б передала горобчиком солі,

(«В неділю раненько зозуля кувала»)

Горобчиком солі, синичкою хліба, Ой коли б ти знала, яка мені біда.