Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

478

Пояс — тут: аркатурний пояс, верхня частина церковних стін, на якій робили різні оздоблення.

(обратно) 479

Вітрила — флюгери.

(обратно) 480

Єванг. від Матфія XXV, 40.

(обратно) 481

Псалом СХІ, 5, 6.

(обратно) 482

Єванг. від Матфія XXVII, 25.

(обратно) 483

Єванг. від Іоанна XV, 13 і від Луки XIV, 26 (або 27 чи 33).

(обратно) 484

В Іп. хибно «благолюбивии», у Хл. «боголюбивыи»

(обратно) 485

3 літопису не цілком зрозуміло, чиїм зятем був Петро Кучков (Кучкович), хто такий Яким Кучкович. Ситуація прояснюється на основі даних «Повѣсти о зачалѣ царствующего града Москви», які відомі також за іншими джерелами і наведені у Татіщева. Коло ріки Москви було відоме з літопису село Кучкове, власність великого боярина (за Татіщевим — тисяцького) Степана Івановича Кучка. 1147 р. сюди приїхав Юрій Володимирович і, будучи жонатим («другые жены многи приводя, веселяся почасту») та п’ючи з дружиною, взяв собі за полюбовницю і піддатливу красуню, жону Кучка. Обурений Кучко запер свою жінку під замок. Юрій за це його вбив, а дочку забитого Улиту тут же віддав за свого сина Андрія (за «Синопсисом» його друге ім’я — Китай), можливо, уже один (чи більше) раз одруженого на невідомій жінці, бо тоді йому було добрих 35 літ. Справили весілля, на яке приїхали, зокрема, чернігівський князь Святослав Ольгович із сином Олегом, привізши Юрієві в дарунок гепарда (див. про це під 1147 р.). Забрали тоді й обох малолітніх сиріт, синів Кучка — Петра і Якима, котрі потім жили у Володимирі-Суздальському. Пройшли роки. Петро Кучков, як виходить, одружився з дочкою Якима, улюбленого слуги Андрія Юрійовича. Яким Кучкович, мабуть, був іще парубком. З цих же джерел відомо, що брат Андрія Юрійовича Михалко (чи Всеволод?) тоді ж убив учасників змови, а третю (?) жону Андрія, родом, за Татіщевим, (ясиню) (осетинку) чи, за іншими припущеннями, булгарку, теж скарали чи заслали в монастир. Можна припустити, отже, що ясин Амбал, ключник Андрія Юрійовича, був родичем його третьої (?) жони.

(обратно) 486

В Іп. хибно «вынялы», у Хл. «выняль».

(обратно) 487

Горясір — убивця, який 1015 р. за наказом Святополка Окаянного звелів зарізати Гліба Володимировича.

(обратно) 488

Див. прим. 18 до 1147 р.

(обратно) 489

На мініатюрі Радз. Йому відрубують ліву руку, як і було насправді; це підтверджено антропологічним обстеженням скелета князя.

(обратно) 490

Ковер — різновид килима; корзно — плащ, накидка (див. ще прим. 34 до 1015 р.).

(обратно) 491

Притвор — вхідна частина церкви; тут мовиться про зовнішній не покритий дахом притвор (паперть).

(обратно) 492

Посл. Павла до римлян IV, 15.

(обратно) 493

Див. прим. 13 до 1155 р.

(обратно) 494

Посл. Павла до римлян XIII.

(обратно) 495

Посл. Павла до римлян XIII, 2, 4.

(обратно) 496

Див. прим. 8 до 945 р.

(обратно) 497

Це народне голосіння, яке дає цінну фактичну інформацію, тлумачили по-різному. Наш переклад точно передає оригінал. І ситуація ясна, у ній яскраво виступає момент авторської присутності. Убитого Андрія везуть із Боголюбого до Володимира. Біля Срібних воріт його зустрічає, плачучи, народ. Процесія іде в город, проходить мимо натовпу до Успенського собору, що виблискує своїм золотим порталом («врата», «ворота» — канонічна назва церковних вхідних дверей). Покійного вносять «в ту церкву тими золотими воротами». Згідно з народними уявленнями, покійник поїхав у далекий край. Андрій, якого внесли через золоті ворота в Успенську церкву, — голосять люди, — поїхав, очевидно, до Києва, здобути який він так жадав.

Мідні позолочені ворота володимирського Успенського собору, оздоблені різними зображеннями, були, безумовно, подібні до дверей боголюбовської церкви Різдва богородиці, в якої «і двері ж, і одвірки золотом-таки оковано». Як свідчить голосіння, за розпорядженням Андрія і на його кошти ворота Успенського собору було зроблено («послав був робити тій церкві») у Києві, на Великім Ярославовім дворі, де, отже, працювали видатні майстри-декоратори. Ці ж кияни, що створили золоті ворота собору, були, безсумнівно, у складі тих «изъ всѣхъ земль мастеры» (Лавр., 1160 р.), які в 1160 р. оздоблювали золотом («хочу спорудити церкву таку саму, як і ворота сі золоті») закладений ще 8 квітня 1157 р. Успенський собор.