Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Ближче до обіду Ніїва вперше звівся на лапи, потягнувся і понюхав мертвого кролика. Однак їсти не став. Ошелешений Мікі спостерігав, як ведмедик покрутився у гніздечку й заснув.
Наступного дня Ніїва знову підвівся десь у той самий час. Цього разу пройшовся аж до виходу з печери й набив рот снігом, проте кролика не торкнувся. Природа підказувала, що не слід нічого змішувати з сосновими гілками та корою, якими він набив шлунок перед сплячкою. Потім ведмедик знову заснув — і цього разу надовго.
День за днем Мікі почувався дедалі самотнішим, а зима ставала чимраз суворішою. Песик полював на самоті. До кінця листопада він щоночі повертався в печеру і спав поруч із Ніївою. Здавалося, ведмідь помер, от тільки тіло лишалося теплим, дихання рівним, і час від часу він зітхав або буркав. Для Мікі, якого охопила непереборна туга, цього було замало. Йому нестерпно кортіло мати товариство, приятеля в мандрах. Він любив Ніїву, і в перші тижні довгої зими віддано повертався до приятеля й приносив м’ясо. Песик невимовно страждав — це було гірше за смерть Ніїви. Адже пес розумів, що ведмедик живий, і не міг збагнути, що відбувається. Смерть він би зрозумів і пішов би геть від НЕЇ назавжди.
Однієї ночі полювання завело Мікі далеко від печери, і він заночував під вітроломом. Таке трапилося вперше. Відтоді йому стало ще важче опиратися ПОКЛИКУ. Пес не спав у печері ще однієї ночі, і ще однієї. Зрештою настав час (що мусив настати так само неминуче, як з’являються і зникають зорі й місяць на небі), коли, попри надії й перестрахи, щось підказало Мікі, що Ніїва з ним більше не мандруватиме. Пес усвідомив, що не повернуться ті прекрасні дні, коли вони пліч-о-пліч зустрічали всі біди й радості життя в колись ніжному, зеленому й зігрітому золотим сонцем світі. Тепер це був білий, непорушний світ у полоні смерті.
Ніїва не знав, коли Мікі полишив печеру востаннє і більше не повернувся. Можливо, крізь сон Милосердний Дух нашіптував йому, що Мікі йде назавжди, бо протягом кількох днів після того, як друг пішов, у сонному царстві ведмедика оселилися неспокій і тривога.
«Заспокойся, тихше, спи! — певно шепотів Дух Ніїві. — Зима довга. Річки темні й холодні, озера вкрилися кригою, водоспади замерзли й стали моторошними білими велетнями. Спи! Мікі мусить іти власним шляхом, так само як річкові води мусять прямувати до моря. Адже він Собака, а ти Ведмідь. СПИ!»
Роздiл 13
Давно не знала Північна земля такої бурі, яка вирувала після першого снігу. Добре, що сніг загнав Ніїву в печеру на зимову сплячку. Буревій налетів того року наприкінці листопада й закарбувався в пам’яті людей як КУСКЕТА ПІПУН (Чорний Рік) — час несподіваних холодів, голоду і смерті.
Заметіль накрила ліс через тиждень після того, як Мікі полишив печеру, де міцно спав приятель. Напередодні ліс ніжився під білою ковдрою снігу, сонце яскраво світило щодня, а на нічному небі місяць і зорі палахкотіли, як золоте марево. Вітер дув із заходу. Кроликів було багато — серед чагарників і болотистих місцин можна було знайти безліч снігових доріжок. Не бракувало карібу й лосів, а звуки вовків, що вийшли на полювання, наче музика, тішили численних траперів — мешканців лісових халуп і тіпі.
Біда прийшла несподівано. Ніщо не провіщало бурі. На світанку небо було ясним, зійшло яскраве сонце. Раптом темрява вмить огорнула ліс, і зайняті капканами мисливці ошелешено перервали роботу. Сутінки супроводжувалися дивними стогонами, що нагадували барабанний бій. Такими були провісники неминучої катастрофи. ГРІМ застерігав, щоправда, запізно. Перш ніж люди встигли добігти до безпечних місць чи облаштувати укриття, їх накрила Велика Буря. Упродовж трьох днів і трьох ночей північна гостя шаленіла в лісі, як скажений бик. На відкритій місцевості жодна жива істота не могла втриматися на ногах або лапах. Від буревію повалилося багато дерев, земля вкрилася густим шаром снігу. Усі тварини закопалися якомога глибше або… загинули. Тверді, наче кулі, грудки снігу, якими буря завзято жбурлялася, утворили величезні кучугури. До того ж негода принесла нестерпучий холод.
На третій день заметілі в долині між річкою Шаматава і коліном річки Джексон температура повітря впала до 60-ти градусів нижче нуля. Лише четвертого дня мешканці лісу почали рухатися. Лосі й карібу вилізли з-під товстого снігового покривала, що захистив їх від негоди; менші тваринки видряпувалися з-під глибоких кучугур і насипів; половина кроликів і птахів загинула. Та найбільших втрат буря завдала людям. Багатьом мисливцям, яких буревій заскочив зненацька, вдалося вижити, бо вони вчасно дісталися до тіпі й халуп. Однак чимало з них не повернулися додому — за моторошні три дні КУСКЕТА ПІПУН буря забрала життя п’яти сотень осіб, що мешкали між Гудзоновою затокою й Атабаскою.
Велика Буря заскочила Мікі на пустирищі біля коліна річки Джексон, і він інстинктивно поквапився вглиб лісу. Песик сховався під вітроломом із повалених стовбурів та іншого ломаччя і протягом трьох днів не ворушився. Потрапивши в епіцентр бурі, Мікі відчув непереборне бажання повернутися в Ніївину печеру й скрутитися калачиком біля приятеля, хоч той і лежить, як мертвий. У голові пса пропливали яскраві картинки дивної ведмежо-собачої дружби, спільні літні мандрівки, радості й випробування днів і місяців, протягом яких вони разом, як брати, долали перешкоди й набивали шлунки ласощами. Спогади були такими яскравими, немов усе сталося вчора. Зіщулившись у темному сховку під вітроломом, укритим товстим шаром снігу, Мікі бачив солодкі сни.
Песик бачив Челонера — свого господаря тих безтурботних днів, коли Мікі був щасливим цуценям; бачив, як господар приніс осиротілого Ніїву; бачив пригоди, які потім трапилися з ведмедиком і песиком; бачив, як утратив господаря; бачив дивовижні
