Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Він проліз у гнилу колоду, де впіймав кролика, і пролежав там добрих півгодини, намагаючись збагнути, що сталося. Коли він нарешті виліз, сонце вже починало сідати. Песик кульгав, одне вухо було покусане, на тілі виднілися залисини від Учакових кігтів. Ломило кістки, боліла шия, а над оком вилізла ґуля. Він тужливо озирнувся на шлях «додому» — до Ніїви. День добігав кінця, ліс огортали тіні. Мікі стало нестерпно самотньо — кортіло повернутися до друга. Однак у тому ж напрямку зник Учак — а з цим звіром Мікі зустрічатися більше не хотів.
Песик попрямував на південний схід, пройшов десь із чверть милі, коли сонце зникло за горизонтом. Посеред густих сутінок Мікі вийшов до переправи Велика Скеля між річками Бівер і Лун.
Стежкою цю переправу не назвеш. Мандрівники зрідка використовували її, повертаючись із півночі й перетягуючи речі від однієї річки до іншої. Всього кілька разів на рік вовки чули запах людини в цій місцині. Та саме тієї ночі запах був свіжим і виразним. Мікі різко зупинився — ніби побачив Учака ще раз. На якусь мить песик застиг, мов камінь: його переповнювали емоції. Усе забулося, важило тільки одне — він напав на слід людини — ОТЖЕ, СЛІД ЧЕЛОНЕРА, ГОСПОДАРЯ. Мікі пішов за слідом — спершу повільно, ніби побоюючись, що той втече. Стало зовсім темно, та песик усе одно прямував слідом. Зорі освітлювали шлях, а він ішов і йшов. Усе втратило значення — усе, крім собачого інстинкту мати дім і господаря.
Мікі дійшов майже до узбережжя річки Лун, де побачив багаття. Його розвів Макокі і білий чоловік.
Песик не побіг до них, не дзявкнув і не заскавчав. Сувора школа лісового життя багато чого його навчила. Мікі припав до землі, тихенько підкрався й зупинився так, щоб не потрапити в освітлену вогнищем зону. Пригледівшись, песик зрозумів, що Челонера серед людей немає. Однак обидва курили, так само як Челонер, та й голоси нагадували голос господаря. А ще знайоме багаття, підвішений над ним казанок, намет і пахощі свіжоприготованої їжі.
Повагавшись кілька хвилин, Мікі рушив було до вогнища. Аж раптом білий чоловік звівся на ноги, потягнувся (так само, як часто робив Челонер) і взяв палицю завгрубшки з чоловічу руку. Чоловік наблизився до Мікі, песик підповз іще ближче й підвівся, опинившись за п’ять футів від людини. Очі Мікі запалахкотіли у відблисках багаття, і людина завважила пса.
Чоловік миттю підняв палицю над головою, і та, немов гігантська рука, зі свистом полетіла просто в Мікі. Якби вона влучила в голову Мікі, песик був би вже мертвим. Грубший кінець палиці не зачепив його, а тонший завдав сильного удару в шию і плече. Мікі відкинуло в морок, і чоловікові здалося, що жертві кінець. Білий голосно покликав Макокі й повідомив, що вбив молодого вовка чи лиса, який зник у темряві.
Палиця відкинула Мікі під віття маленької сосни, де він зачаївся, намагаючись не видавати ні звуку й страждаючи від жахливого болю в плечі. У світлі вогнища він побачив чоловіка, який нахилився за палицею, і Макокі, який підбіг з ІНШОЮ палицею. Мікі як міг зіщулився в укритті. Він жахнувся і тепер усе збагнув. ЦІ люди не мали нічого спільного з Челонером. Вони полювали на Мікі, озброївшись палицями. Він знав, що таке палиці. Той чоловік практично зламав йому плече.
Пес лежав тихо-тихо, доки чоловіки його шукали. Індіанець навіть тицьнув палицею у віття сосни, де переховувався Мікі. Білий чоловік запевняв, що удар був влучним, а потім підійшов зовсім близько, майже впершись черевиком у ніс Мікі. Тоді чоловік повернувся, щоб підкинути хмизу у вогонь для кращого освітлення. Серце Мікі завмерло. Чоловіки ще раз пройшли повз нього та зрештою повернулися до багаття.
Протягом години Мікі не ворушився. Багаття майже догоріло. Старий індіанець крі загорнувся в ковдру, а білий чоловік пішов у намет. Нарешті Мікі наважився виповзти з-під сосни. Через біль у плечі він рухався, спотикаючись на кожному кроці, але поквапився пройти зворотній шлях людським слідом, який кілька годин тому сповнив його надією. Відтепер запах людини не викликав у песика збудження й радості. Цей запах став загрозою, попередженням, чимось таким, від чого треба тікати. Він радше зустрівся б знову з Учаком або совами, ніж з білою людиною, озброєною палицею. Із совами можна битися, а от палиця мала над ним перевагу.
Ніч була тихою. Діставшись до гнилої колоди, яка допомогла вполювати кролика, Мікі заповз усередину і до самого ранку зализував рани. На світанку він виліз і доїв кролятину.
Песик глянув у бік північно-західної стежини, що вела до Ніїви. Тепер жодних вагань: йому потрібен Ніїва. Мікі хотів тицьнутись у носик друга, лизнути його мордочку — нехай і нестерпно смердючу. Хотів почути кумедне ведмеже рикання й буркотіння, хотів знову разом полювати, гратися, валятися на сонечку й спати. Ніїва був невід’ємною частиною світу Мікі.
Пес вирушив у путь.
Тим часом Ніїва, який досі човгав уздовж струмка, йшов слідами Мікі, сподіваючись відшукати друга.
На півдорозі до схилу, на маленькій залитій сонцем галявинці, вони зустрілися. Зустріч була досить стриманою. Друзі зупинилися і якийсь час розглядали один одного, ніби побоюючись помилитися. Ніїва рикнув. Мікі заметляв хвостом. Вони обнюхали один одного. Ніїва відповів тихим виском, а Мікі дзявкнув. Здавалося, вони кажуть один одному: «Привіт тобі, Мікі!» — «Здоров був, Ніїво!»
Ніїва приліг відпочити на сонечку, а Мікі розтягнувся поруч. Який усе-таки дивовижний цей світ! То все розвалюється на очах, то знову стає на свої місця. Сьогодні у їхнє життя, без сумніву, повернулася гармонія. Вони знову стали друзями — і знову щасливими.
Роздiл 11
У північному краї Ківатин прийшов час розправляти крила молодому поколінню — сонна середина літа. Спокій і забуття огортали ліси, долини й болота від Гудзонової затоки до Атабаски й від переправи Гайт-оф-Ленд до озера Ґрейт Барен — удень під яскравими сонячними променями, а вночі під зоряним небесним склепінням серпневого МУКУ-САВІНа. Час дорослішання й виховання лісових малят, час абсолютної влади мешканців лісу. Адже світ дикої природи, що простягався на тисячу миль зі сходу на захід і з півночі на південь, відпочивав від людського духу. Тисячі мисливців і траперів[32] зібралися з дружинами й дітьми в поселеннях