Земля у рівновазі - Альберт Гор

Я розробив свій власний календар, за допомогою якого встановлював зв'язок між кліматичними і соціополітичними подіями, і не міг утриматися від власних висновків, пов'язаних із співпадінням подій, який видався мені чимось іншим, аніж простим збігом обставин. Наприклад, припу­щення про те, що та ж сама тенденція до потепління, яка дозволила Лейфу Еріксону дістатися до Вінленду, водночас могла спричинити раптове зникнення цивілізації майя, випливає із намагання пов'язати зміни у кліматі з історичними подіями у різних частинах світу. Схожим чином можна припустити зв'язок між переселенням людей з Північної Європи, викликаним раптовим поверненням льодовикового періоду 11000 років тому, та швидкою появою після цього перших відомих міст у південній Туреччини та Месопотамії. В обох випадках, однак, я ретельно проаналі­зував існуючу літературу щодо відомостей про ці події. Ці тексти зазначені в бібліографічному покажчику.

У висвітленні проблеми «великого голоду», я покладався на роботу Кормака О’Града, Сесіл Вудхем-Сміт та Емануїла Лерой Ладурі.

Моя згадка про Даст Боул базується на роботі Пола Бонніфілда, Вернона Гілла Картера та Тома Дейла.

Розділ 4. Моя точка зору щодо забруднення повітря у Східній Європі, Азії, Мексиці та Латинській Америці грунтується на бесідах з парламен­таріями та лідерами рухів на захист довкілля згаданих країн, на особистих спостереженнях, та сучасних повідомленнях у новинах. Особливо цін­ними були повідомлення у таких засобах масової інформації, як «Таймс», «Ньюсвік», «Ю.С.Ньюс енд Волд Ріпорт», «Нешнл Джеогрефік», «Нью-Йорк таймс» та «Вашингтон пост».

Розрахунок товщини атмосфери Землі може бути здійснений, так би мовити, технічно: оскільки газ розширюється, заповнюючи вакуум, атмо­сфера Землі не може бути описана як така, що має визначену демаркаційну лінію між собою й оточуючим космосом, але більшість молекул, які скла­дають атмосферу, знаходяться в межах кількох миль від земної поверхні. Якби щільність повітря залишалась сталою на всіх широтах і такою ж, як на рівні моря, то атмосфера сягала б висоти близько 7 кілометрів.

Теза щодо зменшення окислювальної здатності атмосфери грунтується на тривалих обговореннях з Шервудом Роландом, Майклом Макелроєм, Робертом Уотсоном та декількома іншими вченими. Очистка або окис­лення має місце здебільшого у тропіках, де ультрафіолетова радіація проникає найглибше і де найбільше водяної пари. За таких обставин спалювання великих лісових масивів у тропіках небезпечне тому, що виробляє таку велику кількість монооксиду вуглецю, що монополізує гідроксил («детергент»).

Вплив підвищеного рівня ультрафіолетової радіації на імунну систему тепер є важливою сферою досліджень. Доктор Маргарет Кріпке з Техасу була одним із піонерів у цій галузі, саме її дослідження спонукало мене зайнятися розглядом цього питання.

Мій опис хмар у стратосфері Арктики та Антарктики не враховує ті зусилля, що докладаються для дослідження складних хімічних процесів, які відбуваються в них: льодяні кристали є, насправді, сумішшю азотної кислоти та води, тобто тригідратом азотної кислоти. Ці замерзлі частки утворюються тільки при температурах нижчих за -80 градусів С. Такі умови існують лише у трьох місцях на Землі: в обох полярних регіонах, та, як це не дивно, високо в атмосфері тропіків, на вершині конвективних потоків повітря, які там піднімаються значно вище, ніж в інших місцях. До того ж, хоча проблему виснаження озонового шару часто пов'язують переважно із хлорфторвуглецями, потрібно приділити більшу увагу брому та галогенам, зважаючи на їх важливу роль у хімічному процесі руйнування озону.

Щодо інформації про втрати озонового шару станом на 1992 p., то популярні видання зазвичай докладно зупиняються на розрахунках сукупної втрати, починаючи з перших вимірювань у 1978 p., а це приз­водить до помилки, оскільки руйнування почалося значно раніше від початку регулярного контролю. Приблизний підрахунок сумарної величини, згідно з Шервудом Роландом, дає подвійний обсяг втрати озонового шару (по відношенню до показника після 1978 p.), оскільки діяльність людини суттєво змінила хімію атмосфери одразу після Другої світової війни.

Згадка про те, що професор Ліндзен публічно спростував свою гіпотезу щодо ролі водяної пари, грунтується на його заяві у жовтні 1991 р. під час круглого столу «Науки про Землю». Ліндзен люб'язно визнав, що заслуга у виявленні помилковості його гіпотези належить докторові Алану Беттсу, який працює у себе вдома, у Міддлебарі, штат Вермонт. Однак Ліндзен продовжує не погоджуватися з більшістю інших вчених і вважає, що водяна пара в атмосфері призводить до похолодання.

Троє вчених, згаданих у дослідженнях Інституту Маршалла, — це доктор Роберт Джастроу, доктор Вільям Ніренберг та доктор Фрідріх Сейц. Ці ж науковці раніше співпрацювали над дослідженням, яке мало на меті показати, що плани космічних війн, запропоновані президентом Рейганом, з наукової точки зору, начебто, можна було б втілити в життя. Це друге дослідження, котре, очевидно, мало на меті підтримку іншої політичної ідеї Рейгана, було проведене головним чином Джастроу, який нині працює в Дортмуті. Воно не було обговорене з його науковими колегами і згодом активно критикувалось у науковій спільноті. Подаль­ший аналіз експертами з сонячної радіації виявив серйозну математичну похибку в розрахунках авторів, яка настільки спотворила очікуваний цикл потепління, що автори помилково описали його як цикл охолод­ження. Однак їхня доповідь привернула значну увагу, оскільки керівник персоналу адміністрації президента Буша Джон Сануну неодноразово посилався на неї для обґрунтування свого глибокого скептицизму щодо глобального потепління. За іронією, хоча дослідження Інституту Мар­шалла все ще розглядається як невдала спроба політизації науки, зв'язок між сонячними плямами та коливаннями температури знову привернув до себе увагу завдяки дослідженням короткочасних змін клімату у Датському метеорологічному інституті. Навіть якщо це нове дослідження є правильним, як я сподіваюсь, то й тоді швидке та величезне збільшення рівня С02, як очікується, повністю пересидить ефект сонячних плям.

Значення кліматичної системи Землі як двигуна для перерозподілу холоду та тепла мені вперше доступно пояснив Філ Джонс зі Східно-англійського університету. Цією проблемою також займалися інші вчені, зокрема Стефан Шнайдер, Ральф Ціцерон і Джон Фірор. Слід відзначити два фактори, які дещо уповільнять процес потепління на полюсах. В Антарктиці прискорення танення льоду сповільнюється змішуванням холодної води з більших глибин з талою; при цьому на обох полюсах, особливо на арктичному, збільшення випаровування призводить до утворення хмар, що ускладнює прямі математичні обчислення, які в іншому разі можна було б застосувати.

Розділ 5. Розрахунок «рецепту життя» був використаний з інформації, наданої Національним інститутом здоров'я.

Океанський конвейєр був докладно описаний Уоллісом Брьокером, Ретером Шлоссером та іншими. Після прочитання їхнього дослідження я запросив Брьокера свідчити на слуханні про роль океанів у зміні клімату, а згодом відвідав усю його групу дослідників в Лемонт-Догертській геологічній обсерваторії Колумбійського університету. Сьогодні ще не все ясно у механізмах циркуляції