Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд

Ніїва блиснув очима.

— Я ж вибачився вчора, — сказав Челонер, звертаючись до ведмедика, як до людини.

Челонер був незвичайним мешканцем північного краю. Він вірив, що представники тваринного світу мають психологічні особливості, й переконався на власному досвіді, що у тварин, до яких ставишся й говориш по-людськи, зазвичай розвивається певний рівень розуміння. Далекий від науки Челонер називав це розумом.

— Я ж вибачився, — повторив він, присівши навпочіпки за ярд від сховку, звідки визирав обурений Ніїва. — Мені дуже-дуже шкода, що я вбив твою матір. Але нам було потрібне м’ясо й жир. Ми з Мікі хочемо подружитися з тобою. Ми візьмемо тебе з собою до Дівчинки. Якщо ти не зможеш полюбити її, тоді ти черстве й нечуйне створіння, яких світ не бачив, і не заслуговуєш на матір. Ви з Мікі будете братами. Його мама теж померла — від голоду, а це набагато гірше за смерть від кулі. Я знайшов Мікі так само, як тебе: він тулився до мертвої матері й завивав так, ніби його життя скінчилося. То вище носа, малий, давай потисну тобі лапу й будемо дружити!

Челонер простягнув руку. Ніїва не ворухнувся. Кілька хвилин тому він би загарчав і вищирився. Але тепер просто застиг, мов камінь. Така дивна тварина йому ще не здибалася. Учора двоноге створіння не зашкодило йому, щоправда, запроторило в мішок. Та й нині, судячи з усього, ворожих намірів створіння не мало. Ба більше, у голосі людини не вчувалося ані неприємних, ані загрозливих ноток. Ведмедик перевів погляд на Мікі. Песик просунув голову між колінами Челонера й здивовано розглядав Ніїву, ніби запитуючи: «Чому не вилазиш звідти? Гайда, допоможеш зі сніданком!»

Челонер наблизив руку до Ніїви, і ведмедик втиснувся в укриття так глибоко, що далі нікуди. І тут сталося диво. Двоногий звір торкнувся лапою ведмежої голівки. Тіло Ніїви пройняло дивне й незнайоме відчуття, проте боляче не було. Якби ведмежа не засіло під деревом, воно почало б дряпатися й кусатися, а так просто знову не зреагувало.

Челонер поволі просунув пальці до загривка Ніїви. Мікі збагнув, що то була важлива мить, й уважно спостерігав, не зводячи очей із ведмедика. Челонер ухопив Ніїву за загривок і виволік з-під дерева, тримаючи на витягнутій руці. Ніїва борсався, звивався й голосно ревів. Мікі, виявивши солідарність, і собі завив. Виття у два голоси стало нестерпним. За хвилю Челонер знов ув’язнив Ніїву в мішку, та цього разу лишив голову малечі назовні. Горловину мішка на шиї ведмедика він обв’язав мотузкою й надійно закріпив сирицевою шворкою. Таким робом три чверті Ніївиного тіла опинилися в мішковому полоні, а голова стирчала. Такий-от «ведмідь у мішку» замість «кота».

Не звертаючи уваги на протести ведмежати, Челонер зайнявся сніданком. Уперше ця справа видалася Мікі нецікавою, бо поруч був полонений ведмідь. Песик бігав навколо Ніїви, який дриґався й ревів, і марно пропонував дружню допомогу. Зрештою Ніїва заспокоївся, і Мікі всівся поруч із ним, обдаровуючи господаря серйозним, запитливим, ба навіть осудливим поглядом.

Сірі хмари розходилися, обіцяючи сонячний день. Челонер був готовий продовжити тривалу подорож на південь. Він підготував човен і речі, а Ніїву й Мікі лишив наостанок. На носі човна облаштував м’яке гніздечко зі шкури вбитої ведмедиці. Тоді покликав Мікі й обв’язав його шию мотузкою, а другий кінець закріпив на шиї Ніїви. Ось так ведмежа й цуценя опинилися в одній зв’язці завдовжки з ярд. Узявши кожного з малят за загривок, Челонер поніс їх у човен і поклав в облаштоване з Нузак гніздечко.

— Тепер, малята, добре поводьтеся, — наказав він. — Сьогодні нам доведеться подолати 40 миль, щоб надолужити час, який ми вчора втратили.

Човник рушив, коли в небі сходило сонечко.

Роздiл 5

Човник мчав рівною поверхнею озера, а з Ніївою тим часом щось трапилося. Ані Челонер, ані Мікі не завважили дивовижної зміни: ведмедик тремтів усім тілом. Його серце калатало так само сильно, як тоді, коли мати билася зі старим ведмедем. У Ніїви раптом з’явилась упевненість, що повертається все втрачене щастя, що все буде добре, БО ВІН ВІДЧУВ ЗАПАХ МАТЕРІ! Невдовзі малий виявив, що джерелом стійкого аромату є чорне хутро під лапами. Він розтягнувся на кругленькому животику, занурив носика в хутро і роздивлявся Челонера з-під лапок.

Він не міг збагнути, як то воно: ось сидить двоногий звір, змушує човен пливти, а ось Ніїва лежить на своїй матері, вона тепла й м’яка, але все одно мертва! Ведмежа не стрималося: із горла вирвалося скавучання — тихий жалісний поклик до НЕЇ! Мама не відповіла, тільки Мікі відгукнувся солідарним виттям: ланцюгова реакція, як у дітей. Ведмедиця не ворухнулася, не видала жодного звуку. Та й не видно було нічого, крім чорної пухнастої шкури — ані голови, ані задніх лап з великими лисими п’ятками, які Ніїва любив лоскотати, ані вух, які він звик кусати. Матері тут не було — лише чорна шкура і… ЗАПАХ.

Хай там як, налякану ведмедикову душу зігріло материне тепло. Ніїва відчув захисну близькість непереможної, надійної сили. Під промінням ранкового сонечка шерсть на його спині настовбурчилася. Він сховав коричневого носика в хутрі й прикрив лапками. Мікі тим часом усе намагався розгадати таємничого нового приятеля: уважно спостерігав за ним, позираючи з-під схрещених передніх лапок. Кумедна щеняча голівка, з несиметричними вухами і видовженими вусиками від ердельтер’єрового спадку, була зайнята складними роздумами. Мікі прийняв Ніїву як друга, а той невдячно накинувся на нього через власні негаразди. Таке Мікі міг пробачити й забути. А от зневажливого ставлення подарувати Ніїві ніяк не міг. Ведмежа повністю ігнорувало всі грайливі витівки песика. Коли Мікі гавкав і стрибав, радісно трусився й припадав до землі, запрошуючи до гри у квача або борюкання, Ніїва просто витріщався, як дурень. Мікі починав думати, що Ніїву цікавлять тільки бійки. Минуло багато часу, перш ніж песик наважився спробувати ще раз.

Сталося це за кілька годин після сніданку. Ніїва майже не ворушився весь час, а Мікі охопила нестерпна нудьга. Навколо ніщо не нагадувало про нічну негоду: на безхмарному небі світило ясне сонце. Минуло більше години відтоді, як човен потрапив із озера до стрімких вод чистої річки, що звивалася південним схилом між коліном річки Джексон і річкою Шаматава. Челонер ще не мандрував цією річкою, витоком великого озера. Він побоювався натрапити на водоспад або пороги, тому уважно дивився вперед. За останніх півгодини течія пришвидшилася, і Челонер був певен, що невдовзі треба буде переносити човен берегом. Трохи згодом він почув