Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Роздiл 7
Наступний ранок Ніїва й Мікі зустріли на спухлих обважнілих лапах, які не давали забути про прикрість із осиним гніздом. Малі роззиралися довкруги в густому таємничому лісі, куди їх завели вчорашні пригоди. Молода кров брала гору: попри те, що спухле від жала незграбне тіло Мікі виглядало тепер комічно, песик не втратив охоти до пригод.
Його мордочка стала круглою, як місяць, а голова надулася так, що, здавалося, от-от розірветься — принаймні в Ніїви могли виникнути такі підозри. Одначе в кутиках очей, що проглядалися крізь набряки, палали вогники, а несиметричні вушка нашорошилися в очікуванні сигналу від ведмедика, мовляв: «То як, чим займемося?» Осина отрута вже не мучила Мікі. Він відчував, що суттєво збільшився, але в усьому іншому все було гаразд.
Ніїва виглядав краще — його врятував жир. Єдине, що справді дошкуляло: одне око ніяк не відкривалося. Він широко розплющив здорове око й сторожко роззирався. Попри спухле око й ватяні лапи, він був сповнений оптимізму й упевнений, що негаразди позаду. Ніїва позбувся двоногого звіра — материного вбивці, повернувся до рідного гостинного лісу, а мотузку, якою Челонер прив’язав його до песика, уночі перегриз. Тепер, коли два нещастя позаду, він би не здивувався, якби побачив Нузак десь у тіні дерев. Згадавши про матір, ведмежа заскиглило. Мікі, якого непокоїла самотність нового світу і який сумував за господарем, заскиглив у відповідь.
Обидва були голодні. Безперервні пригоди не дали їм учора поїсти. Цуцик дивувався тому, як змінився його світ: усе навкруги видавалося тривожним і незбагненним. Поки Ніїва уважно оглядав лісові хащі, Мікі, затамувавши подих, чекав нової халепи.
Ніби переконавшись, що все гаразд, Ніїва повернувся спиною до сонця, бо так завжди робила мати, і рушив у путь.
Мікі — за ним. Лише тоді песик відчув, що тіло просто таки розпливлося. Шия набрякла, лапи здавалися милицями. Рухаючи спухлими кінцівками й намагаючись не відставати, Мікі за п’ять хвилин устиг перечепитися п’ять разів. Окрім того, очі майже не розплющувалися, тому він погано бачив, а, коли беркицьнувся вп’яте, загубив Ніїву й жалісно заскавучав. Ніїва зупинився й просунув носа під гнилу балку. Коли Мікі наздогнав ведмежа, той розтягнувся на пузі й відчайдушно ловив язиком мешканців колонії великих червоних мурах — кислих і поживних. Мікі уважно придивився і зметикував, що Ніїва знайшов, чим підкріпитися, хоча песик і гадки не мав, що то було. Голодний цуцик притулив носа до мордочки ведмедика й заходився лизати в тому ж місці, але на язик потрапляла лише багнюка. Ніїва тим часом задоволено кректав. Хвилин за десять він з’їв останню мураху й попрямував далі.
Малеча вийшла до придолинку й відчула під лапами вологий ґрунт. Ніїва обнюхав землю, роззирнувся одним здоровим оком і раптом почав копати. Невдовзі він витягнув із-під землі щось біле завбільшки з великий палець людини й пожадливо вхопив це щось зубами. Мікі пощастило урвати й собі шматочок, але на нього чекало розчарування. Ведмежаті знахідка смакувала. Мікі ж потримав її трохи в роті й гидливо виплюнув. Ніїва з вдячним кректанням поквапився доїсти рештки корінця.
Ведмежа й цуценя рушили далі. Протягом двох нестерпних годин Мікі волочився за Ніївою з дедалі більшою порожнечею в шлунку, зате набряки почали сходити. Голод ставав пекельною мукою. Нічого їстівного для нього не траплялося, а от Ніїва на кожному кроці щось під’їдав. Через дві години денне меню ведмедика суттєво збільшилося. Він скуштував півдесятка зелених і чорних жуків, незліченну кількість інших комах — твердих і м’яких, цілі колонії червоних і чорних мурах, кілька викопаних із-під старих пеньків личинок хруща, купу равликів, маленьку жабу, яйце сивки, що не встигло вилупитися. Поласував він овочами — корінцями двох камасій та однієї скунсової капусти. Час від часу Ніїва нахиляв до землі ніжні гілки тополь та об’їдав їх. Подекуди злизував в’язку смолу з хвойних дерев й іноді хрумав ніжну травичку.
Мікі куштував дещо з ведмежого меню. Песик міг би з’їсти жабу, але Ніїва його випередив. Від хвойної смоли в Мікі злиплися зуби, і його ледь не знудило від гіркого присмаку. Равлик і камінь смакували для нього однаково, а єдиний жук, якого він спробував, виявився якимсь видом жука-смердюка, тож Мікі втратив охоту до експериментів. Наслідуючи ведмедика, цуцик куснув один пагін, та це виявилася не молода тополя, а якась небезпечна рослина, від якої в нього ще чверть години свербів язик. Нарешті Мікі дійшов висновку, що з усього ведмежого раціону ЙОМУ підходить лише трава.
У той час як Мікі страждав від голоду, його товариш ставав дедалі щасливішим, набиваючи шлунок дивними стравами. Ніїва був як вареник у маслі й увесь час кректав від задоволення. Ще й набрякле око почало розплющуватися, і він краще бачив. Разів зо п’ять, знайшовши свіжий мурашник, ведмедик радісним повискуванням запрошував Мікі до бенкету. Аж до полудня Мікі волочився за Ніївою, як вірний пес. Прозріння настало тоді, коли Ніїва навмисне скинув гніздо чотирьох великих джмелів, розчавив їх і з’їв.
Мікі це дуже вразило, і він нарешті збагнув, що сам має полювати. Нова ідея його підбадьорила. Очі майже розплющилися, і набряклі лапи трохи відійшли. Кров батька-гончака з гір Маккензі й матері ердельтер’єр-шпіц закипіла в жилах песика, і він почав шукати. Відчув теплий запах і заходився винюхувати, аж раптом злетіла куріпка. Песик був спантеличений, але відчув ще більше завзяття. За кілька хвилин, внюхавши щось смачненьке під кущем, він знайшов обід.
Мікі прудко накинувся на кроленятко Вагбу й міцно вхопив його за спинку. Ніїва почув шурхотіння в кущах і виски кролика, тому покинув мурашину трапезу й поквапився до місця дії. Повискування швидко стихло, і Мікі тріумфально повернувся до Ніїви з кроликом у зубах. Кроленя востаннє смикнулося, і песик, рикаючи, заходився розривати здобич. Ведмедик підійшов ближче з улесливим буркотінням. Мікі погрозливо загарчав, але ведмедика це не спинило. Він продовжив нюхати кролика й виявляти щиру прихильність до Мікі тихим благальним буркотінням. Мікі перестав гарчати: певно, згадав, скільки разів Ніїва запрошував його приєднатися розділити трапезу з мурах і жуків. Малі разом поласували кролятиною. Бенкет завершився тільки після того, як вони ум’яли останні шматки м’яса й соковитих кісточок. Ніїва всівся на кругленьку попку і, вперше після втрати матері, висолопив червоного язичка — це означало,
