Жіноча і чоловіча логіка. Анекдоти про жінок і чоловіків - Олексій Анатолійович Кононенко
– А як ти відучила свого чоловіка пізно повертатися додому?
– Дуже просто. Одного разу, коли він пізно прийшов, я запитала: «Це ти, Іване?» Це при тому, що його звати Петром.
– Це просто чудо! Яка гарна картина! І композиція, і колорит! Цікаве кольорове вирішення!
– Вам це подобається? Гм… Я об це полотно, як правило, витираю пензлі…
– Я вирішила до тих пір не виходити заміж, поки не виповниться 25 років.
– А я вирішила, що до тих пір мені не виповниться 25 років, поки я не вийду заміж.
– Які чудесні грибочки, люба! Де ти взяла рецепт?
– Із одного детективного роману, коханий.
– Вчора ти мені віддалася, а сьогодні навіть не вітаєшся!
– Ліжко ще не привід для знайомства!
– Любцю, мені не подобається твій капелюшок!
– Але ж я не можу одягнути на голову пляшку горілки!
– Клаво, у нас із тобою секс є?
– Не пам’ятаю, – сонно відповідає Клава, – піди подивися у холодильнику.
– Люба моя, чому ти плачеш? Я ж від’їжджаю у відрядження не на десять років, а всього лише на місяць.
– Знаю я тебе! Кажеш на місяць, а повернешся через три дні.
– Скоро ви познайомитеся з красивим офіцером-брюнетом і будете з ним щасливо жити, – каже ворожка молодиці.
– А як до цього поставиться мій чоловік?
– Візьму вас секретаркою, але вам потрібно знати, що у підлеглих ми перш за все цінуємо ініціативу.
– Чудово, пане директоре! Куди підемо сьогодні увечері?
– Клавко, ти вийшла заміж? А прізвище чоловікове взяла?
– Досить того, що я взяла його самого!
– Обов’язково купіть цю сукню! Це останній крик моди!
– Не можу… Боюсь, що це буде останній крик мого чоловіка.
– Щось я, жінко, сьогодні якийсь не такий!..
– Ага. Я теж помітила покращення.
– Який подарунок ти хотіла б отримати на десятиріччя нашого шлюбу: хутро чи поїздку в Грецію?
– Поїдемо в Грецію. Кажуть, там хутро дешевше…
– У нашому селі, люба, є лише один чоловік, якому дружина не зраджувала!
– Що ти кажеш? А хто це?
– Софіє, не буди в мені звіра!
– Ой боюсь я твого зайця!
– Що сталося, Клаво? Ти завжди клала в суп два куски м’яса, а сьогодні – один…
– О, вибач, любий, я забула його розрізати.
– Привіт, друзяко! А що це ти не в пивбар, а на автобусну зупинку? Кудись їдеш?
– Ні… Дружина просила ґудзиків назбирати.
– Моя дружина часто розмовляє сама із собою.
– Моя теж, але, бідолашна, навіть не підозрює про це – думає, що я її слухаю.
– Якщо тобі подобається його увага, то чому не виходиш за нього заміж?
– Бо мені подобається його увага!
– Жінко, уночі так гриміло!
– Чому ж ти мене не розбудив? Ти ж знаєш, що я не можу спати, коли гримить!
– Ми одного разу посварилися з чоловіком, а потім на згадку про примирення посадили яблуньку…
– Ото ми недогадливі з Іваном! До цього часу вже під хатою був би яблуневий садок!
