Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні
Усіх, хто був на галявині, Ерагон знав іще змалечку. Хорст і Фіск розставляли столи для весільного бенкету. Кісельт витирав зі своїх рук свинячу кров. Альбрич, Бальдор, Мандел та ще кілька юнаків несли на пагорб, де вирішили обвінчатися молодята, прикрашені стрічками жердини. Приготуванням напоїв, ясна річ, займався колишній власник таверни Морн. А поруч із ним, тримаючи три фляги й барильце, стояла його дружина Тара. Роран тим часом бігав за кількасот футів звідси й сварився з погоничем мулів, який намагався прогнати через галявину свою череду. Поруч отетеріло стовбичили Лоринг, Делвін та юнак на ім'я Нолфаврел. Ерагон був нівроку здивований, бо ще жодного разу не бачив брата таким стурбованим і злим, а той саме схопив мула погонича за вуздечку й намагався розвернути вперту тварину в протилежний бік.
— Славетний воїн нервується перед найважливішим у своєму житті поєдинком, — прохихотіла Ізольда, одна з шести жінок, які поралися поруч з Ерагоном, і ті дзвінко розсміялися.
— Може, — сказала на те Бірджит, наливаючи воду в борошно, — він хвилюється, щоб його меч не зігнувся. — По цих словах жінки зареготали ще голосніше. А от Ерагонові було геть не до сміху. Він намагався не зводити погляду зі свого тіста й став місити його вдвічі завзятіше. Такі жарти були на весіллях звичним явищем, він і сам нерідко з них сміявся, проте зараз, коли йшлося про його двоюрідного брата, юнак почувався дуже ніяково.
Аби хоч якось відволіктися, Ерагон спробував зануритись у роздуми. Він чомусь подумав про те, що людей, які не зможуть відвідати весілля, було так само багато, як і тих, хто неодмінно на нього прийде. Він згадав Бірда, Квимбі, Пара, Хіда, молодого Ельмунда, Келбі та інших чоловіків, які пішли з життя, наклавши головою в боротьбі проти Імперії. Але найдужче Вершник шкодував про те, що цього весілля не побачить Герроу. Не побачить і не дізнається, що селяни й вардени вважають його сина справжнім героєм і що він невдовзі стане ще й справжнім чоловіком, обвінчавшись із Катріною.
Примруживши очі, Ерагон повернувся до сонця і з насолодою усміхнувся неосяжному небу. Стояла чудова погода. Галявину сповнювали запахи дріжджів, борошна, смаженого м'яса, свіжого вина, киплячої юшки, солодкого печива й цукерок. Навколо були тільки друзі та родичі, але найбільше юнакове серце тішилося з того, що вони зібралися на свято, а не оплакувати когось із полеглих воїнів, як це дуже часто траплялось останнім часом. «Як гарно, — думав Ерагон, — адже я й Сапфіра в безпеці… Мабуть, саме таким і має бути справжнє життя».
Проте несподівано його райдужні думки урвав тривожний звук рога, що полинув над усією рівниною.
За мить сигнал пролунав іще раз.
А потім іще.
Усі застигли, як укопані, ніби не розуміючи, що саме означає цей звук. Метушня здійнялася лиш тоді, коли залунали удари варденівських військових барабанів. Матері миттю кинулися шукати своїх дітей, а кухарі стали заливати вогнища водою. Решта чоловіків і жінок тим часом помчали до зброї.
Сапфіра й собі зірвалась на лапи, видивляючись у натовпі свого Вершника, проте той був уже майже поруч. Полинувши свідомістю через увесь табір, юнак знайшов Блодхгарма й схвильовано крикнув: «Зустріньте нас біля північного входу».
«Буде зроблено, Убивце Тіні», — пролунало у відповідь.
Потому Вершник блискавично скочив на Сапфіру, а та одним стрибком подолала чотири ряди наметів, приземлившись на невеличку галявинку. Майже не готуючись, дракон зробив другий стрибок. Він не наважувався вимахувати крилами, тож стрибав по табору ніби гірський кіт, що перетинає річку зі швидкою течією. Від кожного Сапфіриного стрибка в Ерагона клацали зуби й хрускав хребет, а сам він насилу тримався в сідлі. Побачивши їх, вардени миттю кидалися врозтіч, адже ніхто з них не хотів загинути ще до початку бою, потрапивши під велетенські лапи дракона. Вершник сяк-так опанував себе і зв'язався з Тріанною та іншими членами Ду Врангр Гата, з'ясувавши, де саме перебуває кожен із чарівників, й організувавши їх до бою.
За мить Вершник відчув, що хтось намагається торкнутись його думок, і цей «хтось» не належав до Ду Врангр Гата. Юнак блискавично став зводити захисні стіни довкола своєї свідомості, проте невдовзі збагнув, що це була знахарка Анжела, тож дозволив їй проникнути у свої думки. Відразу ж після цього він почув її схвильований голос: «Я з Насуадою й Елвою, — гукнула вона, — Насуада хоче, аби ви із Сапфірою якомога швидше прибули до північного входу».
«Ми скоро вже будемо, — заспокоїв її Вершник. — А як там Елва? Вона щось відчуває?»
«Біль. Дуже сильний біль. Твій, варденів і всіх інших. Я хочу приспати її, аж доки це відчуття не зникне, бо навряд чи вона зможе з ним упоратись».
По цих словах зв'язок із Анжелою урвався.
Ніби тесляр, що розкладає й перевіряє свої інструменти, перш ніж узятись до праці, Вершник перевірив охоронні закляття, які він наклав довкола себе, Сапфіри, Насуади, Арії та Рорана. Із ними поки що було все гаразд.
За мить Сапфіра різко загальмувала перед Ерагоновим наметом, залишивши на втоптаній землі глибокі борозни від своїх пазурів. Юнак зіскочив зі спини дракона й прожогом кинувся до намету. Опинившись усередині, він хутко розв'язав пояс, на якому висіла шабля, й жбурнув його на землю. Потому він заліз під ліжко й дістав свої обладунки. Холодні важкі кільця кольчуги ковзнули по його голові й лягли на плечі, брязнувши, ніби жменя монет, що розсипалась на кам'яну долівку. Вдягнувши на голову шкіряну шапку й шолом, Ерагон схопив пояс і знову застібнув його на талії. Насамкінець він узяв під пахву щитки для рук і ніг, мерщій схопив щита, важке Сапфірине сідло й вискочив із намету.
Надворі юнак кинув обладунки на землю й, начепивши сідло Сапфірі на плечі, здерся їй на спину. Він був такий збуджений і так поспішав, що довго не міг впоратися з неслухняними ремінцями.
Сапфіра тим часом наполегливо підганяла юнака: «Хутчіш! Чого ти так довго вовтузишся?»
«Та зараз! — процідив він крізь зуби. — Я й так поспішаю, мов навіжений! Але не все так просто, бо ти збіса велика!»
Сапфіра невдоволено загарчала.
У цю мить табір нагадував якийсь мурашник. Люди й гноми прямували на північ, поспішаючи на
