Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні

«Це так дивно. Дивно, що Роран має одружитися, й дивно, що я маю бути тим, хто очолюватиме його весільну церемонію… Гм… Роран одружується… Від однієї думки про це я сам почуваюся старшим. Адже зовсім недавно ми були звичайнісінькими хлопчаками. Час невпинно плине вперед, і його ніхто не ладен спинити. Покоління приходять і йдуть, тож незабаром настане й наша черга посилати своїх дітей на поля, щоб вони працювали й жили в мирі та злагоді».

«Але для цього нам слід пережити кілька наступних місяців».

«Твоя правда».

Від несподіваної зміни повітряного потоку Сапфіра похитнулася й різко пішла вгору, але вже за мить взяла ситуацію під контроль і, весело підморгнувши Вершникові, спитала: «Ну що, готовий?»

«Давай!» — крикнув він.

Нахилившись уперед, дракон притис крила до боків і помчав до землі швидше за стрілу. Вершник відчув невагомість і радісно зареготав, міцніше стиснувши ногами Сапфірині боки, аби раптом не випасти із сідла. Земля закружляла під ними, ніби колесо, а дракон, трохи сповільнивши свій лет, став повертати праворуч, аж доки не перевернувся догори дриґом.

«Сапфіро!» — злякано вигукнув Ерагон і штурхонув її в плече.

Із драконових ніздрів вирвалась смужка диму, він вирівнявся й став наближатися до землі трохи повільніше. Тим не менше швидкість падіння все одно залишалась такою великою, що у Вершника позакладало вуха й він мав роззявити рота. Коли ж до табору варденів було менше ніж тисяча футів, всього за кілька секунд до того, як вони мали впасти на один із наметів, утворивши на його місці криваву вирву, Сапфіра розправила крила, й різкий удар кинув Ерагона вперед, на шип, об який він ледь не виштрикнув собі око.

Зробивши три потужні змахи, Сапфіра повністю спинилася й почала поволі спускатися вниз.

«Ох і весело ж було!» — вигукнув Ерагон.

«Бачу, для тебе немає нічого більш захоплюючого, як польоти зі мною, де за найменшої помилки можна перетворитися на ладик», — мовив дракон.

«Але ж я завжди в тебе вірю й знаю, що ти ніколи не схибиш», — відповів їй Вершник.

Від такої похвали Сапфіра вся аж засяяла. А потім, прямуючи до Ерагонового намету, вона легенько штурхнула його головою в плече: «Я б уже давно мала до цього звикнути, але щоразу, виходячи з такого падіння, мої груди й крила болять так сильно, що наступного ранку я насилу можу ними поворухнути».

Юнак зі співчуттям поплескав її по зашийку й спробував заспокоїти: «Радій, завтра тобі не доведеться літати. Завтра весілля, а туди ти спокійно можеш дістатись і пішки».

Сапфіра скрушно зітхнула й урешті-решт приземлилася, здійнявши стовп куряви й ненароком зачепивши своїм хвостом один із порожніх наметів. Опинившись на землі, Ерагон залишив дракона з шістьма ельфами, а в супроводі іншої шестірки почав заглиблюватися в табір, шукаючи знахарку Гертруду. Вершник мав намір докладно розпитати в неї, як саме має відбуватися церемонія вінчання. Потім він навіть кілька разів потренувався, аби не наробити помилок під час такої важливої події в житті свого брата. Уладнавши всі справи, Ерагон повернувся до свого намету.

Там він умився, вбрався в чистий одяг і разом із Сапфірою поспішив на звану вечерю до короля Орина та його придворних. Вони пробули в короля аж до пізнього вечора, а повертаючись додому, замріяно роздивлялись зоряне небо й теревенили про те, що вже було, і про те, що ще чекало на них попереду. Ерагон весь час поглядав на Сапфіру, і його серце сповнювало таке щастя, що якоїсь миті йому здавалось, ніби воно може не витримати й зупинитися.

«На добраніч, люба Сапфіро», — мовив він, дійшовши до свого намету.

«На добраніч, малий», — пролунало у відповідь.

НЕОЧІКУВАНІ ГОСТІ

Наступного ранку юнак вийшов надвір і, знявши важкий верхній одяг, став повторювати вправи другого рівня Рімгар, що їх розробили ельфи. Після кількох перших вправ відчуття холоду змінилось на відчуття напруги, через яке Вершникові перехоплювало подих. Він увесь спітнів, а ноги й руки якось несподівано перестали його слухатися. У нього було таке враження, ніби його м'язи ось-ось відірвуться від кісток.

На те, щоб повторити всі вправи, пішла майже година, після чого Вершник, витерши долоні об край свого намету, ще добрі півгодини вправлявся з новою шаблею. Він би радо віддав цілий день, аби як слід опанувати її, бо, як не крути, а саме від нової зброї залежало його життя, проте невдовзі мусив бути в Рорана. Весілля мало розпочатися вчасно, тож треба було допомогти селянам з підготовкою.

Скупавшись у холодній воді й вбравши чистий одяг, Вершник разом із драконом попрямували до Елейн, що слідкувала за тим, як готувалися страви для весільного бенкету Рорана й Катріни. Блодхгарм та його побратими тримались позаду на відстані дванадцятьох ярдів і ловко маневрували між наметами, неначе вивідачі.

— Ой, Ерагоне, — мовила Елейн, побачивши юнака, — я жодної миті не сумнівалась у тому, що ти прийдеш. — Вона склала руки за спиною, і її круглий животик випнувся вперед. Побіч неї, над вогнем, висіли рожна та котли, біля яких селяни обробляли свиню. За кілька метрів праворуч диміли три саморобні кам'яні пічки, а також стояла ціла купа барилець, які слугували жінкам замість столу. Кивнувши на все це, Елейн сказала: — Там іще є тісто для випічки дванадцяти хлібин, і його треба вимісити. Чи не був би ти такий ласкавий нам допомогти? — Потому жінка якось підозріло зиркнула на Ерагонові мозолі й додала: — І спробуй, будь ласка, не торкатися цим жахіттям до тіста, гаразд?

Біля дощок уже стояло шестеро жінок, з-поміж яких були Фельда й Бірджит. Коли юнак примостився поруч із ними, вони всі примовкли й заходились ретельно вимішувати тісто. Вершник кілька разів намагався був з ними заговорити, проте вони вдавали із себе дуже заклопотаних і ніби як не звертали на нього жодної уваги. Облишивши марні спроби, юнак і собі поринув у роботу. Тільки після цього жінки знову загомоніли. Вони розмовляли про Рорана й Катріну, і про те, як їм обом пощастило. Потім стали обговорювати нелегку подорож селян та їхнє життя в таборі. Урешті-решт, Фельда не втрималась, зиркнула на Ерагона й трошки роздратовано сказала:

— Твоє тісто пристає до рук. Може, додаси до нього борошна?

Ерагон миттю погодився:

— Авжеж, гадаю саме це мені зараз і потрібно.

Тоді Фельда приязно посміхнулася, напруга вмить зникла, і жінки стали раз по раз чіплятись до Вершника з усілякими питаннями.

Доки Ерагон місив тісто, Сапфіра вигрівалася на найближчій