Вода і камінь. Книга 3. Мірабель - with love anellaya
-Тобто, елемент відновила ти?- Єдине, що запитала Розаліна.
-Не лише я. Світ повний сміливими, а головне співчутливими і добрими людьми, які готові на все заради Елемстоуна. Не роби гірше. Покажи Святому, що він помилився в тобі, але не таким шляхом. Бо люди довго пам’ятатають погані вчинки, але хороші вчинки дають цю можливість пам’ятати.
-Ти дійсно так вважаєш?- Розаліна посміхнулася.- Справді віриш у те, що ти щойно сказала? Кажеш так, наче я нічого не втратила. Втратила, люба, і більше, ніж тобі здається. Справжнє кохання, надію на добрі наміри, віру в свою значимість, шанс бути особливою та приносити не лише руйнування і, схоже, сестру.
-Це не так.- Відповіла Мірабель.- Я буду поруч.
-От бачиш. Ти будеш поруч тільки якщо я буду ідеальною, навчуся прислухатися до тебе, втрачу ще й себе.- Ліна подивилася на нічне небо.- Це фальшива підтримка, бо ти підтримуватимеш не мене. І згодом всі забудуть про мої почуття. Як добре, що є ті, які приймають мене справжню і не дозволяють користуватися моєю довірою, як це зробив Святий.
-Про що ти?- Вона намагалася зрозуміти про кого може говорити Розаліна.
-Весь цей час, коли всі вважали мене чудовиськом, думали, що я нічого не варта і зі мною можуть робити все, що заманеться, він завжди був поруч.- Ліна вказала на далекий кут своєї кімнати, де стояло самотнє крісло і палав настінний ліхтар.- Не так, як ти.
До цього моменту Мірабель навіть не помітила, що в кімнаті вони не удвох. Бель повільно озирнулася, вдивляючись у людину, яка чула всю їх розмову. Обличчя не було видно, але щось підказувало, що вона знала хто це. Серце впало аж до п’яток і Мірабель зробила декілька кроків, щоб краще роздивитися слухача.
-Ти вже така доросла.- Почувся чоловічий голос від якого тілом пройшов мороз.- Але досі віриш, що саме ти повинна всіх рятувати.- Він встав, підійшовши до Мірабель.
Його світло-червоне коротке волосся, здавалося, було схоже на полум’я, обличчя і навіть губи вкривалися веснянками, а блакитно-зелені очі дивилися на Бель наче вперше. Він був набагато вищим за неї, з широкими плечами і беземоційним поглядом.
-Впізнала?- Він посміхнувся, схрестивши руки на грудях.
Мірабель не змогла і поворухнутися. В мить її світ перевернувся з ніг на голову, а все те, у чому вона була переконана, розбилося вщент. Бель дивилася на незнайому їй людину зі спільним минулим. На людину, яку любила, цінувала і сподівалася колись зустріти.
-Стеліор…- Її шепіт громом пронісся всією кімнатою.
І от вони всі були разом. Мірабель мріяла про цей день із самого дитинства, але він точно не мав бути таким. «Чим я долю розгнівила?». Їй здалося, що найрідніші люди відвернулися від неї. Бель не розуміли причини, не знала що зробила, аби заслужити таке відношення. Всі її вчинки доводили, що вона керувалася виключно добром і бажанням допомогти. То що ж було не так?
-Мені не потрібно, щоб ти була поруч.- Порушила тишу Розаліна.- Кожен у цій кімнаті може підтвердити, що для батьків завжди ти була найкраща. У тебе завжди була їх любов, турбота, увага. Ти завжди отримувала все найкраще, а зараз ти хочеш позбавити мене того, що нарешті зробить мене щасливою. Це егоїстично.- Вона підійшла ближче до Стеліора.- Залиш Елемстоун і ніколи більше не повертайся. Не забирай наші життя.
-Я завжди хотіла для вас лише кращого. Одного разу ви двоє зрозумієте, що помилилися, але вибачатися буде запізно.- Мірабель розвернулася, направившись до замкнутих дверей.
-Ніколи.- Кинула їй у спину Ліна.- Ти і є суцільна помилка.
-Я вважала, що був шанс переконати тебе, нагадати, що не все в світі вимірюється помстою.- Відповіла Бель.- Однак тут не залишилося навіть маленької світлої цятки. Лише пітьма і…
Вона не встигла договорити, тому що двері відчинилися і у кімнату зайшов Святий. Розаліна перевела на Ліафарів, що стояли біля входу, розлючений погляд, але помітила, що обидва лежать без свідомості.
-А це вже цікаво.- Вона звернулася до Ніко.- Шановний, ти раптом двері не сплутав?
-Перш, ніж ми підемо, я маю дещо сказати.- Промовив Святий.
-Головне, щоб це не стало приводом до твоєї смерті.- Невдоволено сказала Ліна, очікуючи на його монолог.
-Той Святий, який змусив тебе вбити молодшу сестру, щоб стати Обраною, позбавив тебе кохання, обманув тебе, підштовхнув на думки про війну і помсту, це був я.- Сказав Ніко, спостерігаючи за тим, як Ліна змінюється в обличчі.- Я вже заплатив за власну безрозсудність втратою Священної Води у Колбі і визнаю, я не мав так робити. Я дійсно не подумав про наслідки і про твої почуття. Мені дуже шкода, що я настільки сильно тебе образив. Та, не буду брехати, я сподівався, що ти станеш Обраною. Так мало відбутися. І я лише хотів захистити Мірабель, а враховуючи те, що ти завжди прагнула до величних вчинків, мій план здався мені ідеальним. Тільки я винен у тому, що ти відчула таку несправедливість до себе.- Святий підійшов ближче до Ліни.- Пробач мені.
-Це… Це не може бути правдою.- Розаліна подивилася на сестру.- Твоя ідея, чи не так? Ти змусила його сказати це і думала, що я повірю?
В наступну секунду кімната осяялась білим світлом, що випромінювалось з Ніко. Його обличчя вкрила сумна маска, яку королева Коронарних Лісів бажала б ніколи не бачити. Світлі сяючі шати оточили його тіло і лише тоді перед Ліною постав Святий, якого вона ненавиділа всім серцем і який завдав їй багато болю.
-У той вечір ти говорила зі мною.- Мовив Святий.- І звинувачувати ти маєш тільки мене, а не весь Елемстоун.
-Ти весь час був поруч?- Вона вперше виглядала розгубленою.- Бель знала хто ти?
-Я мав бути поруч з Бель.- Відповів Ніко.- Вона дізналася лише після того, як ти використала елемент, щоб опустити бар’єр між силами Валентійців і Метафізентійців.
-Я нічого не розумію…- Королева похмуро дивилася а Святого.- Тобто ти попросив мене вбити Мірабель, але при цьому хотів від чогось її захистити. Де логіка?
