Сяйво - Стівен Кінг

У ці кілька секунд Джек зрозумів усе. Йому згадалася одна чорно-біла картинка, яку він ще хлопчиськом бачив на уроці закону Божого. Черниця поставила її на мольберт і назвала чудом Господнім. Клас тупо дивився на малюнок і бачив тільки безглузду, безладну плутанину чорного й білого. Потім хтось із дітей у третьому ряді зойкнув: «Там Ісус!» — і пішов додому з новеньким Новим Завітом і церковним календарем на додачу. Адже він був першим. Інші дивилися ще пильніше, Джекі Торренс серед них. Один за одним діти однаково ойкали, а одна дівчинка впала мало не в екстаз, верескливо викрикуючи: «Я бачу Його! Бачу» Її теж нагородили Новим Завітом. Під кінець обличчя Ісуса в обрисах чорного й білого розгледіли всі — всі, крім Джекі. Перелякавшись, він дужче напружив очі, але якась частина його «я» цинічно думала, що інші просто викаблучуються, піддобрюючи сестру Беатрису, а частина була таємно переконана, що він нічого не бачить, тому що Господь має його за найбільшого грішника в класі. «Хіба ти не бачиш, Джекі?» — запитала своїм сумним приємним голосом сестра Беатриса. Він затряс головою, потім прикинувся схвильованим і сказав: «Так, бачу! Ого! Це справді Ісус!» І всі в класі засміялися й зааплодували йому, і Джекі відчув торжество, сором і переляк. Пізніше, коли всі інші, штовхаючись, піднімалися із церковного підвалу на вулицю, він відстав, розглядаючи нічого не значуще чорно-біле сум’ятя, яке сестра Беатриса залишила на мольберті. Джекі ненавидів малюнок. Інші прикинулися — так само як він сам і сестра. Усе це був великий обман. «Лайно, лайно чортове», — прошептав він собі під ніс, а коли повернувся, щоб піти, то краєчком ока помітив лик Ісуса, сумний і мудрий. Він обернувся, серце вистрибувало з грудей. Раптом клацнувши, все стало на місце, і Джек зі здивуванням і переляком уп'явся на картину, не в змозі повірити, що не завважував її. Очі. На пооране турботами чоло зиґзаґом лягла тінь. Тонкий ніс. Повні співчуття губи. Він дивився на Джека Торренса. Хаотично розкидані плями раптом перетворилися на безсумнівний чорно-білий начерк лику Нашого-Господа-Ісуса. Повне страху здивування переросло в жах. Він богохульствував перед образом Ісуса. Він буде проклятий. Він опиниться з грішниками в пеклі. Лик Ісуса був на картинці увесь час. Увесь час.

Зараз, ставши на одне коліно в сонячній плямі й спостерігаючи за тим, як грається в тіні готелю син, Джек зрозумів, що все це правда. Готелю знадобився Денні — може, вони всі, але Денні — точно. Кущі справді рухалися. У 217-му живе небіжчиця. У більшості випадків ця жінка, можливо, всього лише нешкідливий дух, але зараз вона активна й небезпечна. Її, як злу іграшку, запустила дивна свідомість самого Денні... і його, Джека. Це Ватсон казав, що на майданчику для роке із кимось стався приступ, і той помер? Чи це розповів Уллман? Однаково. Потім на третьому поверсі відбулося вбивство. Скільки ж давніх сварок, самогубств, бійок? Скільки вбивств? Може, по західному крилу нишпорить Ґрейді з сокирою, чекаючи лише одного: щоб Денні завів його й можна було б вийти за двері?

Опухле кільце синців на шиї Денні.

Ледь зримі блискучі пляшки в порожньому барі.

Рація.

Сни.

Альбом для вирізок, що опинився в підвалі.

(Мідоку, ти тут чи ні? Знову нипала я в сні...)

Джек раптом підвівся й жбурнув снігоступи за двері. Його бив дріж. Він зачинив двері й підняв коробку з акумулятором. Вона вислизнула з тремтячих пальців

(О Господи, що якщо я його розбив)

і боком ударилася об підлогу. Джек розкрив картонні клапани й дістав акумулятор, не страшачись того, що коли корпус тріснув, з нього може підтікати кислота. Але той був цілий. З губ Джека зірвалося тихе зітхання.

Обережно, як дитину, Джек відніс акумулятор до «Скіда» і встановив на місце перед мотором. На одній із полиць він відшукав невеликий розвідний ключ і швидко, без проблем, приєднав до акумулятора дроти. Той ожив, підзаряджати не було потреби. Коли Джек тицьнув плюсовим кабелем у клему акумулятора, пролунав тріск електричного розряду й запахло озоном. Закінчивши роботу, Джек став одалік, нервово витираючи долоні об вигорілу джинсову куртку. Ось. Запрацював. Чого б це йому не працювати? Ніяких причин, ось лише снігохід — це частина «Оверлука», а «Оверлук» справді не хоче випустити їх звідси. Аж ніяк. «Оверлук» до чортиків приємно проводить час. Тут тобі й маленький хлопчик, щоб стращати, і чоловік із дружиною, щоб цькувати їх одне на одного, і якщо правильно розіграти свою партію, всі вони можуть скінчити тим, що стануть витати в холах «Оверлука» на кшталт нематеріальних тіней з роману Ширлі Джексон23. Що б не снувало в домі на пагорбі, воно снувало на самоті. Але в «Оверлуку» самотність нікому не загрожує, о ні, товариство тут знайдеться. Однак у снігохода справді не було причин не заводитися. Звичайно, якщо не зважати на те, що

{якщо не зважати на те, що насправді йому все ще не хочеться їхати)

так, якщо не зважати на це.

Джек стояв і дивився на «Скіда», подих морозяними струмками виривався назовні. Йому хотілося, щоб усе залишалося так, як є. Заходячи сюди, він не мав сумнівів. Тоді він знав, що спуститися на рівнину — неправильне рішення. Просто Венді налякалася бабая, придуманого істеричним хлопчиськом. Тепер раптом він зумів поставити себе на її місце. Як у п’єсі, у його клятій п’єсі. Джек перестав розуміти, на чиєму він боці і як варто чинити. Досить було розглянути серед чорних і білих плям лик Господа — і все, гаси ліхтарі — неможливо було й далі не помічати Його. Інші могли сміятися, заявляючи: «що це за безглузді плями, ви мені дайте старого доброго Маестро, картину, написану титаном», але ти завжди будеш бачити там лик Нашого-Господа-Ісуса. У тебе на очах він одним махом набув форми, і в цю приголомшливу мить прозріння свідомість і підсвідомість змішалися в одне. Ти завжди будеш бачити Його. Твоє прокляття — завжди бачити Його.

(Знову в сні блукала я...)

Усе було гаразд, поки Джек не побачив, як Денні грається в снігу Ось хто винен. У всьому винен Денні. У нього — «сяйво», чи як це там зветься. Ні, не сяйво. Прокляття. Якби вони з Венді були