Сяйво - Стівен Кінг
Він згадав, як у стовінґтонській газеті прочитав статтю. Це сталося десь у штаті Мен. Дитина, не звертаючи уваги ні на що довкола, мчала по зовсім незнайомій дорозі зі швидкістю більше тридцяти миль на годину. Уночі. Фари не горіли. Між двома стовпчиками був натягнутий важкий ланцюг, посередині висіла табличка: «СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНИЙ». Мабуть, місяць зайшов за хмару. Хлопчик за всього бажання не зміг би побачити огорожу. Ланцюгом йому знесло голову. Тоді, читаючи цю історію, Джек відчував мало не радість, і тепер, побачивши снігохід, це відчуття повернулося.
(Якби не Денні, я б із великим задоволенням схопив молоток, відкрив капот і лупив би доти, доки)
Джек повільно, довго видихнув застояне в легенях повітря. Венді права. Нехай потоп, благодійна черга, нехай усе хоч провалиться — Венді права. Забити машину до смерті було б верхом божевілля; неважливо, наскільки таке божевілля приємне. Це було б рівносильне тому, що забити до смерті власного сина.
— Луддит, мать твою, — сказав він уголос.
Він обійшов машину ззаду й відгвинтив кришку бензобака. Уздовж стін на рівні грудей були полиці, на одній Джек відшукав вимірник глибини й сунув у бак. Назад мокрою вилізла остання восьмушка дюйма. Не дуже багато, але досить, щоб перевірити, чи заведеться клята штуковина. Потім можна відкачати пальне з «фольксваґена» й тутешньої вантажівки.
Він знову загвинтив ковпачок і відкрив капот. Ні свіч, ні акумулятора. Повернувшись до полиці, Джек пошукав на ній, розштовхуючи вбік гайкові й розвідні ключі, однокамерний карбюратор, вийнятий зі старої газонокосарки, і пластикові коробочки із шурупами, цвяхами й болтами різних розмірів. Полиця потемніла від товстого шару застарілого бруду, до якої, немов хутро, прилип пил, що збирався довгі роки. Доторкатися до цього було огидно.
Він знайшов маленьку, всю в мастилі коробочку з лаконічною олівцевою позначкою «Скід». Джек струснув її, усередині щось загриміло. Свічі. Одну з них він підніс до світла, намагаючись без штангенциркуля визначити зазор. Хай їй грець, ображено подумав він, кидаючи свічу назад у коробочку. Якщо зазор невідповідний, гірше й бути не може, чорт забирай. Круто, дідько їм у пельку
За дверима стояла табуретка. Джек підніс її до снігоходу, сів, вставив чотири свічі запалювання, потім нагвинтив на кожну малюсінький гумовий ковпачок. Зробивши це, він дозволив пальцям швидко пробігти по магнето. Коли я сідав до піаніно, всі сміялися.
Назад до полиць. Цього разу він не міг знайти те, чого хотів — маленький акумулятор. Три- або чотиригніздний. Там були торцеві ключі, ящик із дрилями й свердлами, мішечки добрив для газону й «віґоро» для клумб, але ніякого акумулятора для снігохода. Однак Джека це анітрохи не тривожило. У нього гора з плечей звалилася. «Капітане, я зробив усе, що міг, але закінчити не вдалося». — «Чудово, синку. Я збираюся представити тебе до Срібної зірки й Пурпурного снігохода. Ти робиш честь своєму полку». — «Спасибі, сер. Бачить Бог, я старався».
Обстежуючи останні два або три фути полиці, Джек у прискореному темпі засвистів «Долину Червоної ріки». Ноти виривалися маленькими білими хмаринами пари. Він зробив уздовж полиці повне коло, але акумулятора не виявилося. Може, хто-небудь його вкрав. Може, Ватсон. Джек голосно розсміявся. Старий контрабандний трюк. Кілька паперових обрізків, кілька пачок паперу... хто кинеться скатертини або столового набору «Ґолден Ріґал»... а як щодо акумулятора до снігохода? Штука ж корисна. Сунути в мішок. Злочин білих комірців, дитинко. В усіх липне до пальців. Коли ми були дітлахами, то називали це «прилаштувати ноги».
Джек повернувся до снігохода й, проходячи мимо, від душі штовхнув його в бік. Ну, ось і все. Треба тільки сказати Венді: вибач, дитинко, але...
У кутку біля дверей причаїлася коробка. Просто під табуреткою. На кришці — напис олівцем: «Скід».
Зобачивши її, посмішка на губах Джека всохла. «Погляньте, сер, ось і кавалерія». — «Схоже, ваші димові сигнали зрештою спрацювали».
Так нечесно.
Чорт забирай, просто нечесно.
Щось — везіння, доля, провидіння — намагалося врятувати його. Якесь інше, біле везіння. Але в останній момент повернулося колишнє щастя Джека Торренса. Карта все ще йшла хрінова.
До горла похмурою сірою хвилею підкотила образа. Руки знову стиснулися в кулаки.
(Нечесно, будьте ви прокляті, нечесно!)
Чому б йому було не подивитися куди-небудь в інше місце? У будь-яке інше. Чому не кольнуло в шию, не засвербіло в носі й не приспічило моргнути? Будь-який такий учинок — і він ніколи не помітив би цієї коробки.
Ах, так? Ну, виходить, він її й не бачив. Ото і все. Це галюцинація, така ж, як те, що вчора трапилося біля того номера на третьому поверсі або із клятим живоплотом. Хвилинна напруга — ото і все. Уяви, мені здалося, що в кутку я бачу акумулятор від снігохода. А зараз там нічого немає. «Мабуть, бойова утомам сер. Вибачте». — «Тримай хвіст морквиною, синку. Рано чи пізно таке трапляється з усіма нами».
Він так смикнув двері, що мало не зірвав їх із петель, витяг свої снігоступи в сарай і так садонув ними об підлогу, що налиплий на них сніг здійнявся хмарою. Джек сунув ліву ногу в снігоступ... і зупинився.
Зовні, біля майданчика для підвозу молока, був Денні. Видно, він намагався зліпити сніговика. Не надто вдало — сніг був недостатньо липким, щоб триматися. І все-таки Денні давав йому можливість показати себе, хлопчик укутаний з голови до п’ят, цятка на блискучому снігу під блискучим небом. І шапочка козирком назад, як у Карлтона Фіске.
(Господи, про що ти думав?)
Відповідь прийшла негайно.
(Про себе. Я думав про себе.)
Він раптом згадав, як лежав минулої ночі в ліжку — лежав і раптом зрозумів, що обмірковує вбивство власної дружини.
У ту мить, що Джек стояв там на одному коліні, йому все стало зрозуміло. «Оверлук» попрацював не лише з Денні. Із ним теж. Слабка ланка не Денні — він сам. Це він уразливий, його можна зігнути й скручувати, поки не хрусне.
(Поки я не здамся й не засну... а коли я зроблю це... якщо зроблю...)
Він глянув угору на занесені снігом вікна. їхні багатогранні поверхні відбивали сліпучий блиск сонця, але він однаково дивився. І вперше помітив, як ці вікна схожі на очі. Відбиваючи сонце, усередині вони зберігали
