Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян

Маг розсміявся, в очах застрибали лукаві вогники.

– Бачу, леді мають хист у торгах.

– Леді все життя торгуються, – усміхнулася я у відповідь.

Він узяв п'ять магофлаїв і посадив у коробку.

– А тепер пройдемо, я покажу те, що вам потрібно.

Ми почимчикували за ним. Маг привів нас до полиць, на яких стояло, ні, навіть нагромаджувалося різноманітне кухонне начиння. Бережи його Найзінтра*! Тут було якщо не все, то практично все! У кутку стояли кошики, кошики та кошики на будь-який смак і колір! Так-так, крім звичайної лози була магічна. Від таких кошиків виходило легке жовтувате або зеленувате сяйво – захищені від злому і крадіжки. Ех, мені б такий, коли я до Ситова їхала! Коштували вони теж пристойно. Середній заплічний кошик – п'ятдесят срібняків? Але він справді того вартий!

Очі не те що розбіглися, а роз'їхалися врізнобіч.

– А де у вас казани? – побіжно оглянувши товар, і не знайшовши їх, запитала я.

– Усі казани в правому дальньому кутку, – показуючи рукою, де саме, відповів крамар.

Ми всі пішли туди. Рудик і Вальдек швидко вибрали собі цілком пристойні казани, і рушили вибирати товари далі. Дівчата теж швидко визначилися. А от я переглянула й перемацала кожен. Цей мені здавався простакуватим, той – надто химерним – на його боках красувалися якісь закарлючки, – намучишся під час миття! Перемацавши практично все, зрозуміла, що навряд чи тут знайду щось до вподоби. У гномську крамницю зайти, чи як? І тут я помітила його: чорні закопчені боки, надщерблений у кількох місцях верхній обід і кришка з дрібними вм'ятинами. Сім літрів, видно з рисок у самому казані. Мідний. Заглянула всередину – навіть там позеленів від часу. Нічого, начищу. Щойно взяла його до рук і покрутила, приміряючись, як він служитиме – на грудях нагрівся медальйон. Я крадькома зазирнула за пазуху – блиснув і згас. Знак?

– Скільки коштує цей котел?

– Для вас – п'ять срібняків. Третій рік не можу продати цей мотлох. Спочатку просив п'ятнадцять, але ним так ніхто й не зацікавився.

– Значить, він чекав на мене.

Маг помацав бороду і примружився.

– До нього ще потрібно ложку підібрати.

Справжній крамар! Як казан, так із ложкою!

– Спасибі, вже є, – згадавши про бабусину спадщину, сказала я.

– Ось як, – злегка скривдженим голосом пробурмотів він. – У гномів мабуть купували?

– У спадок дісталася, – заспокоїла я мага. Треба ж, яка в них конкуренція!

У підсумку ми з Кхиброю взяли казани, качалки, набори дошок, кулінарні зошити, один великий ящик для розсади на двох, дві звичайні сковороди й набори кольорового магопір’я. До всього переліченого ми додали магофлаїв. За все добро після тривалого торгу на нашу користь, віддали тридцять п’ять срібняків.

– Леді, ви торгуєтеся, як базарні товарки! – обурився маг.

– Краще бути як базарна товарка, ніж залишитися в програші! – парирувала я.

– От-от, – підтримала мене Кхибра. – Зекономлені гроші ми краще в банк під відсотки покладемо!

Крамар розсміявся і вручив нам із Кхиброю зелені щільні картки, на яких було вигравірувано: «Перлина магії». Пред'явнику – 5% знижка. Власник крамниці Волегард Кюнт».

– Завжди радий бачити леді у своїй крамниці!

– Дякую, пане Кюнт. – Я осміліла. – Скажіть, а бувають у вас рідкісні товари, унікальні?

Маг поцокав язиком, не зводячи очей-маслин з мого обличчя. Погляд я з успіхом витримала.

– Авжеж, як котел, так і з ложкою, – задумливо сказав він. – Приходьте на вихідних. Може, щось і буде.

– Зранку, – ствердно додала Кхибра.

– Домовилися. Тільки ціна за ексклюзив буде відповідна.

– Спочатку потрібно це подивитися, а потім і про ціну поговоримо. Сторгуємося.

Маг розсміявся. Ми обмінялися ручканнями.

Вальдек і Рудик купили все за списком. Міларунн взяла майже стільки ж, скільки й ми. Дівчата і за Зорекрилими горами дівчата. Одногрупники теж отримали візитівки з майбутньою знижкою від пана Волегарда на майбутні покупки.

Але як тепер це все дотягнути до гуртожитку? Хлопці не розгубилися: напнули казани на голови, а решту почали складати у заплічні кошики, як дитячу гірку – від більшого до меншого. Коли вдягли кошики, то їх сильно хитнуло, немов у морі шторм застав. Видихнувши, вони повільно попрямували до виходу з кварталу. Ми пішли за ними, благо наших покупок було не так багато.

Такою процесією дісталися до гуртожитку. І понеслося:

– Тепер тут буде своя корчма?

– Ні, вони крім бражки нічого не вміють варити.

– Найкраща брага в гномських шинках! А ці так, будуть удавати видимість навчання.

– Боги збожеволіли, якщо перетворюють академію магії на таверну.

– О! Будемо знати, куди навідуватися по харчі!

– Дівчата, юшкою пригостите?