Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
Галасливою юрбою ми вибігли з салону пані Шеллієн. Тільки Вальдек був тихим, задумливим і мовчав.
– Вальде, не дури, – штовхнув його в плече брат. – Згадай нашу кузину Іреллу, яка хіба що в туалет із колодою карт не ходить.
– То кузина, а тут...
Я зазирнула йому в очі, для чого довелося задерти голову.
– Вальдеку, ти маєш повне право відмовитися від передбачення.
– Але як?!
– Просто не повірити в те, що сказала оракул. Адже збувається тільки те, чого ми несамовито хочемо.
– Рута має рацію, – підтримала мене Кхибра. – Якщо ти цього не захочеш, то ніколи не притягнеш у своє життя.
– Якщо тобі стане легше, то спали цей сувій, – порадила йому Білочка.
– Ні, – заперечно похитав головою він. – Сувій я збережу. На пам'ять. Нащадкам. – І широко усміхнувся.
Треба зазначити, що усмішка в нього була чарівна.
– Гаразд, а тепер, гайда за покупками!
І ми кинулися до дверей «Перлини магії». Бом– тілі– бом– бом– бом– бом! – проспівали дзвіночки біля входу. Ми так і застигли на місці групою, не зважуючись поворухнутися, бо будь-який рух загрожував тим, що крам можна зачепити, а після – ловити на підлозі, звичайно ж, якщо встигнеш. Варто зазначити, що з двору крамниця здавалася невеликою, а всередині виявилася досить просторою. Тут геть усюди висіли, лежали, стояли всілякі предмети, які на перший погляд могли здатися звичайними, навіть простенькими.
Ну що може бути магічного у звичайних щітках для підлоги? А ось для домовиків – це помічники номер один. У місцевій курчавській газеті я бачила оголошення, що пара чоловіків надає послуги з натирання підлоги. Гномськими щітками! Наш голова якось найняв їх, щоб привели до ладу його будинок. Так усе Курчаве ходило дивитися на виблискуючу чистотою підлогу. Побутові маги коштують дуже дорого і багатьом просто не по кишені. Хоча працюють вони швидко – за пів години зроблять усе і навіть більше. А ось звичайні чоловіки, не маги – це інша справа. З ними завжди можна сторгуватися. Тоді як з магами торг марний: вони називали ціну, а далі замовник сам вирішував – треба воно йому чи ні.
– Хто там? – почувся приємний чоловічий голос і разом із ним з'явився високий чоловік у світлих штанах і розшитій рунами сорочці. На вигляд йому близько сорока-сорока п'яти років, чорне волосся з нитками сивини зав’язане в низький короткий хвіст і прикрашене намистинами. Швидше за все, магічними. Така ж акуратна борода й уважні очі, схожі на великі маслини. Тонка павутинка зморшок навколо очей видавала в ньому хитруна та веселуна.
Ми привіталися.
– Це ж треба, які в мене гості! – усміхнувся господар крамниці. – Багато років маги-кулінари оминали мою крамницю. То яка мета вашого візиту? Конкретне щось шукаєте, чи просто зайшли подивитися крам?
– Шукаємо! Цікавить усе, що стосується кухарювання, – гордо випинаючи груди, видав Рудик.
Маг скривився.
– Юначе, кухарювання – це у затрапезній харчевні. А ви – майбутні віртуози кулінарії, маги. Що ж ви так зневажливо ставитеся до своєї професії?
Рудик здувся і почервонів.
– Пробачаю невігластво через незнання. Але надалі, будьте уважні зі словами. Отже, я вас слухаю.
Ми витягли списки й почали гуртом читати.
– Стоп! – виставив перед собою долоні маг. – Дозвольте? – він узяв у Міларунн блокнот і швидко пробіг очима. – І ви все це будете купувати сьогодні?
– Ні, – відповіла я. – Особисто ми з Кхиброю купимо тільки казани, ну, можливо – сковорідки. І подивимося ще дещо зі списку.
– А ви? – звернувся крамар до решти.
– Ми з братом будемо брати все! – рішуче сказав Рудик.
– Серйозні закупівлі, – без тіні іронії сказав маг. – Що ж, прошу за мною.
І ми, намагаючись не зачепити крам, поспішили за торговцем углиб крамниці. Дорогою крутили головами на всі боки. Ех, чого тут тільки немає! І чарівні палички для фейрі, і магічна рахівниця, яка за словами крамаря, допомагала залучати клієнтів! – треба тітці такі купити на день народження. Також тут виявилися дивні магоптахи – більші за звичайних, але всі – сірі-сірісінькі. Такого Василь відправляв, коли вмовляв мене заспівати замість сирени. Коштували вони, якщо вірити ціннику, недешево.
– Чому так дорого? – кивнула я в бік птахів.
– Тому що приховані магією від сторонніх очей. Це – магофлаї. Якщо потрібно передати таємне послання, щоб його ніхто не побачив і не почув, то пернаті до ваших послуг. Усю інформацію чує тільки адресат.
Я замислилася: може, варто взяти парочку, знадобляться? Поки я думала, Кхибра крутилася біля клітки.
– А яка гарантія, що їх ніхто не побачить і не почує? – поставила вона цілком логічне запитання.
Крамар здивовано підняв брову – у його крамі сумніваються? Витягнув одного магофлая, щось шепнув і підкинув у повітря. Птах зник. Натомість тролиця, схиливши голову набік, задоволено усміхнулася.
– Беремо п'ять штук!
– Зі знижкою, – втрутилася я.