Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

— Ґавілар умів писати?

— Коли Садеас знайшов тіло короля, він також виявив, що на уламку дошки Ґавіларовою ж власною кров’ю щось нашкрябано. «Брате, — говорилося там, — підбери найважливіші слова, які лишень може сказати чоловік». Садеас заховав той уламок, а Джасна пізніше прочитала нам текст. Якщо він і справді вмів писати — а інші можливості видаються малоймовірними, — то тримав цей ганебний секрет за сімома печатями. Як я й казав, під кінець життя його вчинки здавалися дуже дивними.

— А що це означає? Ці слова?

— Це цитата, — сказав Далінар, — зі старовинної книги під назвою «Шлях королів». У свої останні дні Ґавілар любив, щоби йому читали з цього фоліанта і часто мені про нього говорив. Донедавна я не знав, що ця цитата саме звідти, — Джасна з’ясувала це для мене. Тепер цю книгу прочитали мені вже кілька разів, але поки що я не знайшов нічого, що могло би пояснити, чому він написав саме ці слова, — великий князь помовчав. — Променисті використовували цей текст як своєрідний путівник по життю, як джерело повчань щодо того, як правильно його проживати.

Променисті? «Прародителю бур!» — подумав Адолін. Адже батькові галюцинації… нерідко здавалися якось пов’язаними з Променистими. Тож це був іще один доказ того, що їх породжувало Далінарове почуття провини за смерть брата.

Але чим міг Адолін допомогти йому?

Каміння позаду них заскреготіло під закутими в метал ногами. Княжич обернувся й шанобливо кивнув королю, котрий підходив до них, — усе ще в своїй золотій Сколкозбруї, хоча шолома він уже зняв. Елгокар був на кілька років старшим за Адоліна та мав мужнє обличчя з випнутим носом. Дехто вважав, що в нього істинно королівські манери й гідна монарха постава, а жінки, до думки яких Адолін прислухався, по секрету зізнавалися, що вважають його привабливим.

Звісно, не таким красенем, як Адолін, однак усе ж примітним.

Але їхній правитель був одружений. Його дружина, королева, залишилася в Алеткарі, де займалася чоловіковими справами.

— Дядьку, — мовив Елгокар, — хіба ми не можемо пуститися в дорогу? Я впевнений, що нам, Сколкозбройним, під силу перестрибнути цю прірву. Тож ти і я змогли би незабаром повернутися до таборів.

— Я не залишу своїх людей, Ваша Величносте, — відказав Далінар. — І сумніваюся, що ви захочете впродовж кількох годин поодинці бігти цими плато, підставляючись під удар і не маючи належної охорони.

— Напевно, ти маєш рацію, — відказав король. — Так чи інак, я все ж хотів подякувати тобі за сьогоднішній вияв хоробрості. Схоже, я вкотре завдячую тобі життям.

— Оберігати життя мого правителя — це ще одна звичка, яку я щосили намагаюся культивувати в собі, Ваша Величносте.

— Мені залишається тільки радіти з цього. Ти перевірив те, про що я тебе просив? — Елгокар кивнув на ремінь, що його, як раптом усвідомив Адолін, він усе ще стискав у своїх закованих у броню пальцях.

— Так, — відповів Далінар.

— Ну і?

— Ми не змогли встановити, Ваша Величносте, — мовив Далінар, беручи в сина попругу й передаючи її королю. — Можливо, її і підрізали. З одного боку лінія розриву рівніша. Так ніби пас ослабили, щоби він неминуче луснув.

— Я так і знав! — Елгокар підніс ременя до очей, уважно оглядаючи.

— Ми не лимарі, Ваша Величносте, — вів далі князь. — Треба, щоби фахівці оглянули попругу з обох боків та висловили свою думку. Я доручив Адоліну зайнятися цим.

— Її справді порізали, — сказав Елгокар. — Я чітко це бачу — ось тут, у цьому місці. Тож укотре повторюю тобі, дядьку: хтось намагається мене вбити. Вони хочуть моєї смерті, як колись хотіли і батькової.

— Але ж ви не думаєте, ніби це зробили паршенді, — промовив украй спантеличений Далінар.

— Я не знаю, хто це зробив. Цілком можливо, котрийсь із учасників цього ж полювання.

Адолін насупився. На що це натякає Елгокар? Більшість присутніх на цій ловитві були людьми Далінара.

— Ваша Величносте, — відверто мовив Далінар, — ми розберемося з цим. Але ви маєте готувати себе до думки, що це міг бути просто нещасний випадок.

— Ти не віриш мені, — з категоричністю в голосі сказав Елгокар. — Ніколи мені не віриш.

Далінар зробив глибокий вдих, і Адолін помітив, як його батько бореться з собою, щоби стриматися.

— Я такого не говорив. Навіть потенційна загроза вашому життю надзвичайно мене хвилює. Але я наполягаю, щоби ви не робили поспішних висновків. Як слушно зазначив Адолін, це був би надзвичайно недолугий спосіб зазіхнути на ваше життя. Падіння з коня практично нічим не загрожує вершникові, який має на собі Сколкозбрую.

— Так, але ж це сталося на полюванні, — гнув своє Елгокар. — Можливо, вони хотіли, щоби мене розтерзав прірводемон.

— Ловитва не мала становити для нас загрози, — не здавався Далінар. — Планувалося, що ми обстрілюватимемо великопанцирника з безпечної відстані, а тоді підскачемо ближче й покінчимо з ним.

Примружившись, Елгокар глянув на Далінара, а тоді на Адоліна. На якусь мить здалося, ніби король підозрює їх. Але цей вираз одразу ж зник із його очей. А може, Адолінові просто привиділося? «Прародителю бур!» — подумав він.

Ззаду долинав голос Вами, який гукав короля. Елгокар глянув на нього й кивнув.

— Питання ще не закрите, дядьку, — сказав він Далінарові. — З’ясуй, що й до чого з цією попругою.

— Буде зроблено.

Король віддав йому ременя й пішов, подзенькуючи обладунком.

— Батьку, — одразу ж почав Адолін, — ти помітив…

— Я поговорю з ним про це, — обірвав його Далінар, — підберу момент, коли він трохи заспокоїться.

— Але…

— Я поговорю з ним, Адоліне. А ти займися попругою. Та йди збирай своїх людей, — він кивнув у бік чогось аж ген на заході. — Здається, я бачу мостонавідну команду.

«Нарешті», — подумав Адолін, прослідкувавши за його поглядом. Удалині виднілася невеличка купка постатей, які перетинали плато, високо здійнявши Далінарів стяг, та вели за собою групу обслуги з переносним мостом Садеаса на плечах. Їм знадобився один із них, оскільки його можна було доправити швидше, ніж громіздкі мости Далінара, до яких припрягали чалів.

Адолін поспішив геть, щоби належним чином розпорядитися, хоча