Шістка воронів - Лі Бардуго

— Я не можу здерти всю гуму з її п’яток, — пожалілася Ніна, коли побачила, як наближаються поплічники.

— Допоможи їй, — дозволив Каз.

— Я? — перепитав Джаспер. — Ти ж не маєш на увазі…

— Роби.

Хлопець підповз ближче, аби краще роздивитися вкриту пухирями ногу Інеж, відчуваючи спиною, що Каз стежить за кожним його рухом. Минулого разу, коли дівчина постраждала, Бреккерова реакція була трохи більшою за стурбовану; це ушкодження не виглядало так погано, як рана від ножа, але цього разу Каз не мав Чорних Вістер, щоб звинуватити їх. Джаспер сфокусувався на частинках гуми, намагаючись витягти їх із плоті Інеж тим самим чином, як виділяв руду з тюремних ґрат.

Інеж знала його таємницю, але Ніна витріщилися на хлопця:

— Ти Творець?

— А ти повіриш, якщо я скажу «ні»?

— Чому ти не казав мені?

— Ти… ніколи… не питала, — затинаючись, відповів хлопець.

— Джаспере…

— Дай мені спокій, Ніно.

Дівчина стисла губи, але стрілець знав, що це не останнє, що він від неї почув. Він знову зосередився на ступні Інеж.

— Святі, — пробурмотів.

Інеж скривилася:

— Що, так погано?

— Ні, просто в тебе дійсно огидні ноги.

— Огидні ноги, котрі витягли тебе на цей дах.

— Чи не застрягли ми тут? — поцікавилася Ніна. Годинник Старійшин перестав дзвеніти, і запала тиша. Дівчина з полегшенням заплющила очі. — Нарешті.

— Що сталося у в’язниці? — запитав Вілан надтріснутим від паніки голосом. — Що запустило сирену?

— Я наштовхнулася на двох вартових, — пояснила Ніна.

Джаспер підвів погляд від своєї роботи.

— Ти не впоралася з ними?

— Впоралася, але один із них кілька разів вистрілив, а другий побіг. Саме тоді закалатали дзвони.

— Прокляття. То це й активувало сирену?

— Напевно, — відповіла Ніна. — А де був ти, Казе? Я б не опинилася на сходах, якби не згаяла час на пошуки тебе. Чому ти не чекав на мене на сходовому майданчику?

Бреккер уважно роздивлявся щось крізь скло купола.

— Я вирішив обшукати також камери на п’ятому поверсі.

Усі витріщилися на нього. Джаспер відчув, як його характер настовбурчився всередині.

— Що це, у біса, таке? — поцікавився він. — Ти забрався звідти раніше, ніж ми з Матаясом повернулися, а потім просто вирішив розширити зону пошуків і залишити Ніну наодинці з думкою, що ти вскочив у халепу?

— Там було дещо, про що я мав подбати.

— Слабко віриться.

— У мене було передчуття, — пояснив Каз, — і я пішов за ним.

Нінин вираз обличчя свідчив про те, що вона не повірила жодному слову.

— Передчуття?

— Я помилився, — гримнув Каз. — Задоволені?

— Ні, — заперечила Інеж. — Ти мусиш нам усе пояснити.

Каз помовчав якусь мить і врешті промовив:

— Я шукав Пекку Роллінза. — Вони з Інеж обмінялися поглядом, якого Джаспер не зрозумів; у ньому було знання про щось, що залишалося недоступним для стрільця.

— Заради святих, чому? — запитала Ніна.

— Хотів знати, хто з Покидьків зливав йому інформацію.

Джаспер трохи почекав.

— І?..

— Не знайшов його.

— А звідки кров у тебе на сорочці? — поцікавився Матаяс.

— Бійка з вартовим.

Джаспер не повірив.

Каз підвів руку до очей.

— Я запартачив усе. Зробив неправильний вибір і заслуговую на осуд. Але це не змінює нашої ситуації.

— Що таке наша ситуація? — запитала Ніна в Матаяса. — Що вони зараз робитимуть?

— Сирена передала Жовтий Протокол. Заворушення в секторі.

Джаспер притиснув руки до скронь.

— Не пам’ятаю, що це означає.

— Я гадаю, що вони думають, наче хтось намагався втекти з в’язниці. Сектор і так відділено від решти Двору, тож вони санкціонують пошуки, можливо, намагатимуться виявити, кого бракує в камерах.

— І знайдуть людей, яких ми приспали в чоловічій і жіночій тимчасових зонах, — додав Вілан. — Ми мусимо тікати звідси. Забудьте про Бо Юл-Баюра.

Матаяс безнадійно змахнув рукою.

— Занадто пізно. Якщо вартові думають, що хтось намагається втекти з в’язниці, контрольно-пропускні пункти переведено в стан повної бойової готовності. Вони не дозволять нікому просто так пройти крізь ворота.

— Ми все ще можемо спробувати, — устряв Джаспер. — Ми тут залатали ступні Інеж…

Дівчина витягла їх, потім звелася на ноги, перевіряючи босі підошви на гравії.

— Зі ступнями все гаразд. Хоча зникли мозолі.

— Я дам тобі адресу, куди можна написати скаргу, — підморгнула їй Ніна.

— Що ж, Інеж здатна пересуватися, — сказав Джаспер, витираючи рукавом змокле чоло. Дощ перетворився на прозору мряку. — Ми знайдемо затишну кімнату, де можна впасти гулякам на голову й протанцювати вальсом від цього місця в їхньому найкращому вбранні.

— Минути посольські ворота й два пропускні пункти? — скептично протягнув Матаяс.

— Вони не знають нікого, хто втік із в’язничного сектора. Вартові бачили Ніну й Каза, тож їм відомо, що люди вибралися зі своїх камер, але охоронці на пунктах пропуску шукатимуть харцизяк у тюремній формі, а не солодко-пахучих дипломатів у примхливих одежах. Ми мусимо вибратися до того, як вони збагнуть, що шестеро добродіїв опинилися на волі в зовнішньому кільці.

— Забудь про це, — запропонувала Ніна. — Я прийшла сюди за Бо Юл-Баюром і не піду без нього.

— У чому ідея? — перепитав Вілан. — Навіть якщо тобі вдасться потрапити на Білий острів і знайти Юл-Баюра, ми не матимемо шансів вибратися назовні. Джаспер не помиляється — нам потрібно йти зараз, поки ще є можливість.

Ніна склала руки.

— Якщо потрібно буде перетнути Білий острів мені одній, так і зроблю.

— Може, тобі й не доведеться, — втрутився Матаяс. — Дивися.

Вони зібралися біля підніжжя скляного купола. У нижній ротонді юрмилися люди, вони пили, сміялися, віталися одне з одним — звичайна сповнена пронизливого сміху вечірка, що відбувається напередодні святкування на Білому острові.

Поки вони дивилися на юрбу, кілька нових вартових увійшли до приміщення й намагалися вишикувати натовп у ряди.

— Вони додають інший пропускний пункт, — сказав Матаяс. — Хочуть знову перевірити документи кожного перед тим, як дозволити людям доступ до скляного моста.

— Через Жовтий Протокол? — запитав Джаспер.

— Можливо. Запобіжний захід.

Здавалося, вони спостерігають, як остання крапля удачі витікає зі склянки.

— Тоді вирішено, — виголосив Джаспер. — Ми мінімізуємо втрати й спробуємо вибратися звідси просто зараз.

— Я знаю шлях, — тихо мовила Інеж. Усі повернулися до неї. Жовте світло з купола мінилося в її темних очах. — Ми можемо пройти крізь пропускний пункт і дістатися до Білого острова. — Вона показала на дві групи людей, котрі увійшли до ротонди з внутрішнього двору караульного приміщення й струшували мжичку зі свого одягу. Дівчат із будинку «Сині квіти Сафо» було легко упізнати по кольору суконь і пуп’янків, заплетених у волосся і приколотих до вирізу. Ніхто не зміг би помилитися щодо чоловіків із «Кузні» — з погордою