Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

Легенький потиск.

— Чи ти розкаюєшся в усіх гріхах твого життя й у тому, що ти зневажав Усемогутнього Бога?

Пальці поволі розтиснулися, а тоді стиснулися знову.

Трохи відхилившись, Даєр поволі осінив хресним знаменням Карраса, а тоді зворушено вимовив слова відпущення гріхів:

— Ego te absolvo…

Величезна сльоза викотилася з кутика Каррасового ока, і Даєр відчув ще міцніший потиск його руки, що не слабнув, аж поки Даєр відпускав гріхи:

— …in nomine Patris, et Filii, et Spiritus Sancti. Amen.

Даєр знову нахилився до Карраса, припавши вустами до його вуха. Ковтнув клубок, що підкотив до горла. А тоді тихенько запитав:

— Чи ти?.. — Даєр замовк на півслові. Рука, що стискала його зап’ястя, раптом обм’якла. Він відхилив голову й побачив очі, сповнені спокою. І ще там щось було. В очах світилася немовби радість наприкінці сердечних прагнень. Очі ще дивилися. Але вже не на цей світ. Не на цей.

Поволі й обережно Даєр опустив йому повіки. Почув сирену карети швидкої допомоги. Почав був казати:

— Прощавай… — але не зміг договорити. Опустив голову й заридав.

Приїхала швидка. Карраса поклали на ноші, а коли його вже завантажили всередину, Даєр також туди заліз і сів біля санітара. А тоді взяв Карраса за руку.

— Ви вже нічим йому не допоможете, отче, — лагідно сказав санітар. — Не варто турбуватися. Залишайтеся.

Не відводячи очей від понівеченого обличчя, Даєр поволі похитав головою й тихо відповів:

— Ні, я поїду.

Санітар подивився на задні дверцята швидкої, де стояв, терпляче очікуючи й запитливо вигнувши брови, водій. Санітар мовчки кивнув — і водій зачинив задні дверцята.

Шерон, стоячи на хіднику, мовчки дивилася, як від’їжджає швидка. Чула, як обговорюють подію перехожі.

— Що там сталося?

— А чорт його знає.

Сирена швидкої пронизала нічне повітря над річкою. А тоді раптом вона стихла.

Водій пригадав, що час уже не має жодного значення.

Епілог

У вікно спальні Кріс сочилося прозоре червневе світло. Вона склала блузку, поклавши її зверху на решту речей у валізці, що лежала на ліжку, а тоді закрила її. Швидко рушила до дверей.

— Гаразд, усе готове, — сказала вона Карлові, а коли швейцарець прийшов замкнути валізу, Кріс попрямувала коридором до Реґаниної спальні. — Гей, Реґ, чи ти вже готова? — гукнула вона.

Минуло вже шість тижнів, відколи померли священики. Відколи всі зазнали шоку, а Кіндермен усе ретельно розслідував. А відповідей так і не було. Лише непевні здогади й безсонні ночі, сповнені сліз. Смерть Мерріна була спричинена закупоркою коронарної артерії, а от щодо Карраса…

— Загадково, — прохрипів емфіземно лейтенант Кіндермен. — Ні. Дівчинка тут непричетна, — вирішив він. Вона не могла цього зробити: була міцно прив’язана гамівними ременями. Отже, Каррас сам зірвав віконниці й вистрибнув із вікна, навмисне заподіявши собі смерть. Але ж чому? У спробі уникнути чогось іще жахливішого? Кіндермен одразу відкинув цей варіант, адже священик, якби хотів урятуватися, міг би спокійно вийти через двері. Та й Каррас був не з тих, хто рятувався б утечею. Чого ж тоді він скоїв цей фатальний стрибок?

Для Кіндермена ця відповідь почала формуватися, коли Даєр згадав про емоційні конфлікти Карраса: почуття провини стосовно матері та її смерті, його власні проблеми з вірою. А коли Кіндермен додав до цього ще й постійний брак сну впродовж кількох днів, бентегу й почуття провини у зв’язку з неминучою смертю Реґани, атаки демона, що прибирав образу його матері, а тоді врешті-решт шок, спричинений смертю Мерріна, він дійшов сумного висновку, що свідомість єзуїта, попри те, що він і сам був психіатр, просто не витримала цього тягаря провини. Навіть більше, розслідуючи загадкову смерть Берка Деннінґза, детектив вичитав із джерел на тему одержимості, що екзорцисти й самі часом стають одержимі, до того ж у дуже подібних ситуаціях, коли потужні почуття провини й потреба бути покараними посилюють процеси самонавіювання. Каррас дозрів до цього, хоча Даєр і відмовлявся з цим погодитися. Кіндермен знову й знову повертався до будинку, де видужувала Реґана, постійно розпитуючи Кріс, чи могла вже Реґана пригадати, що сталося тієї ночі в її спальні, але вона у відповідь лише хитала головою або казала «ні», тож урешті-решт справу просто закрили.

Кріс зазирнула в спальню Реґани. Та незадоволено дивилася на майже повну валізку, що лежала в неї на ліжку, притискаючи до грудей дві м’які іграшки. Вони поспішали на літак пополудні до Лос-Анджелеса, а Шерон і подружжя Енґстромів залишалися, щоб усе остаточно залагодити з будинком перед від’їздом, після чого Карл мав перетнути майже всю країну на червоному «ягуарі», повертаючись додому.

— Як тобі пакується, котику? — запитала Кріс. Реґана глянула на неї, схиливши вбік голову. Ще трохи бліде личко. Трохи худеньке. З темними колами під очима.

— Тут зовсім мало місця! — насуплено буркнула вона й надула губки.

— Ну але ж ти не можеш забрати із собою все, дитинко. Залиши, що не вміщається, і Віллі потім привезе. Поквапся, золотце. Інакше ми не встигнемо на літак.

— Добре, мамусю.

— Ну й чудово.

Кріс залишила Реґану й швидко збігла сходами вниз. Почула дзвінок у двері, пішла й відчинила їх.

— Вітаю, Кріс. — То був сумовитий отець Даєр. — Я просто прийшов попрощатися, — сказав він.

— Заходьте. Я власне збиралася вам зателефонувати.

— Та ні, Кріс, не треба, ви й так поспішаєте.

Вона взяла його за руку й затягнула всередину.

— Ой, та годі вже вам! Я якраз хотіла випити кави. Буду рада, якщо ви долучитеся.

— Ну, якщо ви наполягаєте…

Вона наполягла, і вони пішли до кухні, де сіли за столик, пили каву й обмінювалися люб’язностями, а довкола них метушилися Шерон та Енґстроми. Кріс заговорила про Мерріна, про те, як дивно й приємно було їй бачити на його похоронах стількох високоповажних гостей, зокрема й закордонних. Тоді якийсь час вони просто мовчали, а Даєр скорботно дивився у свою чашку. Кріс немовби прочитала його думки.

— Вона так нічого й не пригадує, — тихенько мовила вона. — Мені дуже жаль.

Єзуїт засмучено кивнув. Кріс подивилася на свою тарілку зі сніданком. Вона так поспішала, що навіть не встигла поснідати. Троянда й далі там лежала. Вона взяла її за стебло й задумливо покрутила пальцями.

— А він так і не познайомився з нею, — пробурмотіла вона. Тоді перестала вертіти троянду й звела погляд на Даєра. Він пильно на неї дивився.

— Як ви гадаєте, що сталося насправді? — м’яко запитав він Кріс. — Тобто як невіруюча. Гадаєте, вона справді була одержима?

Кріс замислилася, опустивши голову й далі машинально