Усі Грані Світу - Олег Євгенович Авраменко

— Дякую, що склала мені компанію. Без тебе я б ці дві години дурів від нудьги. Буду радий, якщо й наступну свою акцію протесту ти влаштуєш під час мого чергування.

— Гарно себе вестимеш, так і вчиню, — пообіцяла дівчина. А після деяких вагань додала: — До речі, Владиславе. Ти можеш спати разом з Інною у фургоні.

Я здивовано глянув на неї:

— А як же ти?

— Там вистачить місця для нас трьох. Я ляжу трохи осторонь, і ти ніскільки не заважатимеш мені. А як захочеш, повісимо ширму. Тільки це вже завтра.

— Але ж… — Я був геть спантеличений і не міг уторопати, розігрує вона мене чи каже серйозно. — Це якось…

— Все нормально, Владиславе. Я не якась там манірна й розпещена панянка. В академії ми часто вирушаємо в учбові походи, а я єдина дівчина на нашому курсі, тож на нічних привалах мені не раз доводилося спати в одному наметі з хлопцями. Я до цього звична, не турбуйся. А Інна перед сном зізналася мені, що без тебе почувається незатишно.

— Мені теж бракуватиме її присутності, — не став лукавити я. — Ти мене спокушаєш.

— Ну, то не опирайся спокусі, а йди до фургону, — з усмішкою порадила Сандра. — Не комплексуй.

Певна річ, я не міг відмовитися. Я так звик засинати і прокидатися поруч з Інною, що це вже стало невід’ємною частиною мого способу життя, і, правду кажучи, найнеприємнішим для мене в цих ночівлях на ненаселених Гранях була саме необхідність спати окремо від неї. А щедра Сандрина пропозиція вирішувала цю проблему…

Я палко подякував дівчині за її доброту, потім розбудив Штепана, потішив його звісткою, що першу годину чергування він проведе не сам, а відтак, на подив барона, забрався не в намет, до трьох чоловіків, що гучно хропли, мов стадо бегемотів, а у фургон, де тихо спала Інна.

Всередині фургону було темно, хоч в око стрель, але я не став запалювати ельм-світильника, щоб не потурбувати жінчин сон. Почасти навпомацки, почасти керуючись своїм чаклунським сприйняттям, я зорієнтувався в обстановці й переконався, що Сандра мала рацію: у фургоні вистачало місця для трьох, а якщо знадобиться, можна й почепити ширму. Втім, вирішив я, у такій темряві ніяка ширма не потрібна.

Інна була вкрита по груди легкою ковдрою. Я роззувся, скинув каптан та сорочку, потім обережно підняв ковдру і, побачивши, що дружина спить в одній білизні, стягнув з себе штани. Намагаючись не розбудити Інну, я ліг поруч, вкрився й легенько обняв її. Відчувши вві сні мій дотик, вона інстинктивно пригорнулася до мене і щось нерозбірливо прошепотіла. Можливо, моє ім’я.

Я зарився обличчям у густе жінчине волосся і, вже засинаючи, подумав про Сандру. Чоловікові, якого покохає ця чудова дівчина, неабияк пощастить у житті. Хоч і не так, як мені, але тут уже нічого не вдієш. Моя Інна — одна-єдина в світі, іншої такої нема…

Наступні два тижні нашої подорожі минули без будь-яких прикростей, у спокійному та розміреному ритмі. Дівчата й надалі були відсторонені від несення нічної варти, пропри регулярні „акції протесту“ з боку Сандри, яка через кожні дві ночі допомагала мені гаяти час біля багаття. Інна погрожувала також приєднатися до нас, але щоразу, прилігши на годинку подрімати перед чергуванням, вона засинала, мов убита, і прокидалася лише вранці, до того ж найостанннішою з усіх нас.

А я навдивовижу швидко пристосувався до похідного життя, не надто напружуючись, проводив у сідлі вісім годин на день, і дарма що порядно втомлювався надвечір, за ніч встигав добре відпочити і на ранок знову почувався бадьорим, сповненим сил та енергії. Якби не Інна, ми могли б їхати швидше — а проте, я вже перестав досадувати на жінчину впертість і часом навіть радів, що ми не надто квапимося. На це були свої причини.

Поряд із цілком зрозумілим бажанням чимшвидше зустрітися з реґентом і почути від нього відповіді на всі наші питання, я почував мало не панічний страх перед цією зустріччю. Боявся отримати підтвердження Сандриного здогаду, боявся почути від Ференца Кароя, що Метр і справді вирішив зробити нас правителями Імперії. Інна також цього боялась. Певна річ, я розповів їй про свою нічну розмову з Сандрою, а вона зізналась мені, що в глибині душі підозрювала про це мало не з тієї самої миті, як Суальда показала нам Метрів заповіт щодо Ланс-Оелі. І я зовсім не виключав, що Іннине небажання визнати свою помилку й пересісти в чоловіче сідло, частково було продиктоване неусвідомленим прагненням подовжити нашу подорож і відтягти момент зустрічі з реґентом. Та коли я спробував натякнути їй на таку можливість, вона розсердилась і навідсіч відмовилася про це говорити.

Друга причина, чому я не дуже переймався нашою повільністю, полягала в тому, що цей час не минав для нас марно. У тривалих та ґрунтовних бесідах з Сідхом та Сандрою ми уточнювали й поглиблювали свої знання про Грані, поступово розширювали свій кругозір, одержували чимало корисної інформації, а на привалах, до всього іншого, ще й навчалися різним чаклунським прийомам. На сьомий день подорожі Сідх дозволив мені самостійно встановити захисний купол довкола нашого табору, і я успішно впорався з цією задачею, лише тричі інквізитор підправив мене, та й то в дрібницях. А наступного вечора я зовсім обійшовся без його підказок, навіть додав до стандартного захисту кілька власних „примочок“, про які Сідх відгукнувся вельми схвально. Він сказав, що я маю не лише надзвичайну чаклунську силу, а також і відповідний склад розуму, що дозволить мені в найстисліші терміни опанувати свої унікальні здібності, цілком узяти їх під контроль.

Утім, я не дуже довіряв Сідховим похвалам та його щедрим авансам