Усі Грані Світу - Олег Євгенович Авраменко
— Отже, є шанс, що наші з Інною діти теж будуть вищими маґами?
— Схоже, що так. Взагалі вважається, що ваш дар, на відміну від звичайного, не передається в спадок, він проявляється спонтанно, незалежно від того, які здібності мають батьки. А проте, в Міріам та її першого чоловіка четверо дітей були вищими маґами, це не можна пояснити простим збігом. Тож ви справді маєте непогані шанси започаткувати нову королівську династію. Можливо, Метр розраховував, що ваші доньки успадкують від Інни стійкість її дару і не втратять його в дитинстві. — З цими словами Сандра встала зі стільця. — Вибач, я на хвильку відлучуся.
— Тільки не виходь за купол, — сказав я, згадавши попередження Сідха, що з міркувань безпеки ніхто з нас уночі не повинен залишати межі табору.
— І не збираюся, — всміхнулась у відповідь дівчина. — Кущиків і тут вистачає.
Поки вона була відсутня, я обдумував щойно почуте і ще до її повернення дійшов невтішного висновку, що корона Імперії не набагато краща за Вселенський Дух, якого ми з Інною так боялися останніми днями. Гаразд, якби ще йшлося про якусь невелику або середніх розмірів державу; зрештою, ми два з половиною місяці керували Ланс-Оелі, і, як на мене, виходило в нас непогано, хоч і не блискуче. Було б ще півбіди, якби ця держава виявилася великою — але в міру великою. Проте правити сорока сімома густонаселеними Гранями, бути відповідальними за долі шістдесяти мільярдів людей, що мешкали в Імперії, і мало не щодня ухвалювати рішення, які можуть вплинути на долю всього світу, — це до снаги тільки дуже сильним людям. А я не вважав себе сильним. І Інну, при всьому моєму коханні до неї, також. Ми були звичайними людьми, хоч і мали надзвичайно могутній чаклунський хист. Але маґічна сила і сила волі — це геть різні речі…
Я саме прикидав, скільки часу мені знадобиться, щоб остаточно і незворотно з’їхати з глузду від тягаря влади, коли повернулася Сандра. Вона швидко закип’ятила в казанку воду й заварила свіжого чаю. Тим часом я, відчувши легкий напад голоду, дістав із торбини шматок шинки і з’їв її з чорним хлібом. Сандра від частування відмовилася.
Потім ми пили чай і продовжували нашу розмову про ймовірні плани Метра щодо нас з Інною. Всі мої спроби відшукати слабкі місця в Сандриних міркуваннях неодмінно наштовхувалися на залізну стіну її логіки, і невдовзі я остаточно переконався, що з усіх варіантів, які лишень спадали мені на думку, тільки один не суперечив фактам і здоровому глузду — а саме той, що Метр вирішив поставити мене та Інну на чолі Імперії.
Проте в одному я таки не погоджувався з Сандрою. Вона нітрохи не сумнівалася, що Метр відійшов, хоча її непохитна впевненість у цьому (так само, як і впевненість решти інквізиторів) ґрунтувалася на непрямих доказах. Річ у тім, що на початку цього року в королівському палаці на Грані Палатина у Вічному Місті перестала горіти Незгасима Лампада, яку Метр запалив понад три тисячі років тому і яка, за його власними словами, мала згаснути тієї миті, коли він залишить земний світ і з’єднається зі своїм космічним Отцем, Вищим Розумом. Відтоді Метр ніде не з’являвся, а Незгасима Лампада, попри намагання наймайстерніших чаклунів, відмовлялася знову запалюватися.
Особисто я вважав, що Метр міг схитрувати і зараз переховуватися десь на Гранях. На користь свого припущення я навів передсмертні (вірніше, посмертні) слова Рівала де Каердена про те, що нам слід шукати зустрічі з останнім із прийшлих. На що Сандра цілком слушно зауважила:
— Якщо ти сприймаєш ці слова за послання вищих сил, то будь послідовним до кінця і йми віри не лише їм, а й усьому іншому, про що говорив тоді дядько Рівал. А він зокрема сказав, що Великих більше нема. Отже, йшлося не про них.
— А про кого ж?
— Не знаю. Я багато думала про це, але нічого путнього на думку не спадало. Та й власне, коли пророцтва висловлюють у такій туманній формі, це роблять для того, щоб їхнє значення стало зрозумілим лише постфактум, уже після того, як передбачене здійсниться. Якби той, хто говорив з вами через дядька Рівала, хотів повідомити щось певне, то сказав би про це прямим текстом. А так вам просто дали зрозуміти, що ваші пригоди лише починаються.
— Атож, починаються… — зітхнув я. — І ще одне, Сандро. Сьогодні по обіді Сідх обмовився, що, швидше за все, Нижній Світ звернув на нас увагу, коли ми йшли по Колодязю з Ланс-Оелі на Аґріс… — Я зробив паузу, щоб сформулювати своє запитання, але Сандра вирішила, що я просто хочу знати її думку, тому ствердно кивнула:
— Гадаю, так і було. Адже Колодязь, прокладений між різними Гранями, неодмінно перетинає Внутрішній Континуум, де знаходиться Нижній Світ. Фізичного контакту з ним ви не мали, але він міг прочитати вашу сутність або навіть увійти у ваш розум. Взагалі, користуватися Колодязем украй небажано. Така подорож дуже виснажує, шкідливо впливає на нервову систему, а для важко хворих та поранених цілком може стати смертельною.
— Так, Сідх про це говорив. Але я якось не додумався запитати в нього, чому ж тоді Нижній Світ не викрив нас ще під час першої нашої подорожі — з Основи на Ланс-Оелі. Це тому, що ми йшли вздовж головної осі симетрії Світового Кристалу?
— Почасти й через це, — відповіла Сандра. — Бо того разу ви рухалися дуже швидко. Проте я певна, що Метр ужив додаткових заходів безпеки, вклав у підсвідомість Леопольда надзвичайно потужні захисні чари, які цілковито відвернули від вас увагу Нижнього Світу. Зрештою, він був Великим і майже всемогутнім…
У приємному Сандриному
