Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

вважатимуть непристойним, якщо стверджують, що вся моральність — то тільки побічний продукт фізичного й економічного розвитку людства? Час наспів. З погляду пекла, саме до цього змагала Земля впродовж усієї своєї історії. Нарешті настала пора, коли пропаща людина може струсити з себе ті обмеження, що їх наклало на неї саме милосердя, аби оборонити від пізнання всіх наслідків гріхопадіння. Якщо так і станеться, пекло врешті-решт здобуде своє реальне втілення. Ще повзаючи по поверхні нашої невеликої планети, злі люди набудуть стану, який раніше спізнавали тільки після смерті, і перетворяться на довічне й слухняне знаряддя темних сил. Сама природа стане їхньою невільницею, і край цьому жахіттю зможе покласти хіба кінець часів. X. Захоплене місто
1

Досі Марк зазвичай спав уночі мертвим сном, хай там що відбувалося вдень, проте тієї ночі заснути йому так і не пощастило. Листа до Джейн він не написав і цілий день тинявся без діла то тут, то там, намагаючись нікому не попадатися на очі. Безсонна ніч тільки додала страху. Теоретично Марк, звісно, вважав себе матеріалістом і — знову ж таки теоретично — давно вже виріс із того віку, коли люди бояться темряви. А проте слухаючи, як поскрипують під поривами щораз сильнішого вітру вікна, він відчував, що до нього повертаються давні нічні страхи; здавалося, ось-ось чиїсь крижані пальці неквапно поповзуть згори донизу його тремтячою спиною… Матеріалізм, по суті, не пропонує людині жодного захисту, тож ті, хто шукає у ньому хоч якогось прихистку — а їх немало, — рано чи пізно неодмінно відчують розчарування. Того, чого ви боїтеся, бути не може. Що ж, чудово. Але чи допоможе усвідомлення цього позбутися страху? Аж ніяк. І що тепер? Якщо вже вам судилося побачити духів, то краще все ж у них вірити.

Чай йому принесли раніше, ніж звичайно; крім того, на таці лежала ще й записка. Заступник директора перепрошував, що турбує так рано, і просив пана Стадока негайно з’явитися до нього у зв’язку з одною надзвичайно важливою і невідкладною справою. Робити було нічого: Марк одягнувся і пішов.

У Візеровому кабінеті крім самого господаря була і панна Гардкасл. Марк і здивувався, і навіть відчув попервах деяке полегшення, бо Візер наче й забув уже про їхню останню розмову Старий, здавалося, був налаштований доволі привітно, навіть люб’язно, проте водночас вигляд мав надзвичайно серйозний.

— Доброго ранку, доброго ранку, пане Стадок, — привітався він. — Дуже мені прикро, що довелося… словом, я б ніколи не наважився відривати вас від сніданку, якби не вважав, що ви насамперед зацікавлені в тому, аби якомога швидше про все дізнатися… Ясна річ, наша розмова має суто конфіденційний характер. Адже справа ця, знаєте, не дуже приємна… м’яко кажучи. Я певен, що зараз ви самі переконаєтесь — але сідайте, прошу вас, пане Стадок, сідайте — отже, ви самі переконаєтесь, як надзвичайно розважливо ми вчинили, обмеживши втручання ззовні в діяльність нашої, даруйте на слові, поліції — хоч це визначення й не надто відповідає завданням, поставленим перед зазначеним підрозділом.

Марк облизав пересохлі губи і сів.

— Мені б іще більше не хотілося торкатися цієї теми, — вів далі Візер, — якби я не міг запевнити вас — запевнити наперед, як ви розумієте, — у повній довірі, яку всі ми до вас відчуваємо. Я вельми, вельми сподіваюся, — тут він уперше глянув Маркові просто у вічі, — що таку ж довіру ви плекаєте навзаєм і до нас. Ми всі тут між собою, знаєте, наче брати і… е-е… сестри, тож я можу вам гарантувати, що те, про що йтиме між нами зараз мова, ніколи не вийде за стіни цього кабінету… я глибоко переконаний, що наша розмова пройде в абсолютно приязній і цілковито неформальній обстановці…

Голос панни Гардкасл, який перервав зненацька розпатякування старого, прозвучав, наче постріл із пістоля:

— Ти загубив свій гаманець, Стадоку, — сказала вона.

— Гаманець? — розгублено перепитав Марк.

— Так, гаманець. Портмоне. Річ, у якій тримають гроші і різні папери.

— Справді, загубив. Ви його знайшли?

— В ньому були гроші — три фунти й десять шилінгів, — корінець від квитанції поштового переказу на суму п’ять шилінгів, листи від жінки на ім’я Міртл, від скарбника Бректонського коледжу, від Дж. Герншоу, Ф. А. Брауна, М. Белчера, і рахунок за костюм із крамниці «Саймондс і син», розташованої за адресою: Еджстоу, Маркет-стріт, 32а, — правильно?

— Більш-менш так.

— Ось він, — кивнула на стіл панна Гардкасл. — Не чіпай! — різко спинила вона Марка, коли той ступив було до столу.

— Та що це все означає?! — мовою поліцейських протоколів Марків тон неодмінно визначили б як «нестриманий», хоч за схожих обставин так, мабуть, поводився б кожен.

— Тільки те, — відповіла Фея, — що цей гаманець знайшли у траві на узбіччі дороги приблизно за п’ять ярдів від тіла Вільяма Гінджеста.

— Сили небесні! — вигукнув Марк. — Ви що, хочете сказати… це ж повна дурня!

— Мені можеш про це не розповідати, — кинула Фея. — Я не слідчий, не присяжний, не суддя. Я всього лишень працівниця поліції і оперую виключно фактами.

— Отже, мене підозрюють у вбивстві Гінджеста?

— Не думаю, пане Стадок, — озвався заступник директора, — що зараз у нас є хоч би найменші підстави вважати, наче ваше становище у контексті цієї вельми делікатної справи якось радикально відрізняється від становища ваших колег по інституту Це питання радше, так би мовити, структурного характеру…

— Структурного характеру? — сердито перепитав Марк. — Якщо я все розумію правильно, панна Гардкасл звинувачує мене у вбивстві.

Візер глянув на нього так, наче знаходився тієї миті бозна-де, за сотні миль від свого кабінету.

— Як на мене, — мовив він, — ви не надто правильно оцінюєте позицію, яку займає стосовно цієї справи панна Гардкасл. Підрозділ, який вона представляє,