Меч і хрест - Лада Лузіна

– Чьо ти з нею зробила, суко? Зовсім знахабніла? Та за такі речі пику бити треба! Чого ти до нормальної дівчини прикопалася?!

Дарина інстинктивно втягла голову в плечі перед криком у відповідь: за свій напад справедливості Алекс заслужив таку порцію злості, що краще тихо-тихо відповзати.

– Господи, пробач мені, Даринко! – несподівано простогнала Завзята зі сльозою. – Я не хотіла! Сані! Сані, дай їй…

І тут, нарешті, Дарина побачила, що танцівник стоїть, немов уражений громом, тримаючи на долоні розв’язаний вузлик із присухою, забутий нею в кишені червоної шуби.

– Мені зле, – підломлено сказав він, поглядаючи на розсипчасту суміш. – Раптом так зле… Такий відходняк! Усе безглуздо. Плоско, – здається, він збирався заплакати. – Навіщо ви це робите? Навіщо? Невже ви не розумієте: без Землепотрясної клубу не буде! Вона справжня артистка! Вона зірка! Ви просто заздрите їй. Ви – обивателі! Добриво! Ви – гній, на якому ростуть такі квіти! – Він засунув руки в кишені шуби і, зігнувшись, звів їх до живота, ніби його корчило від болю.

Мабуть, його справді звали Сашком.

– Ми гній? – загрозливо почервонів Алекс. – Та якби не вона, я б тебе… Шубу дівчині дай! – стиснувши кулаки, він рушив на блакитного.

«Алекс! Він теж Сашко!» – очманіла Чуб.

– Даринко, візьми! Ці мужики… тільки битися. – Завзята раптом самовіддано задерла плаття, оголяючи ґудзикові груди, і застрибала, намагаючись вивільнити голову з отвору.

«Завзята, що, і Завзята?!»

– Як тебе звуть? – закричала Дарина.

– Саша, – скуйовджена голова виринула з плаття, цирульниця догідливо простягнула його їй.

– Що ти цирк влаштовуєш! – кинувся до коханки Алекс, мимохідь стягуючи з себе майку. – Дарино, візьми.

– Зем, на, на… – затанцював Сані, вискакуючи з шуби.

– Що тут відбувається? Чому ви всі голі?! – гримнув обурений голос.

У дверях стояв розлючений директор клубу.

Підлеглі завмерли: Алекс із голим торсом, Завзята в трусах, Дарина лише в черевиках «як у Джоні Деппа».

Сані ожив першим і, підбігши до Чуб, дбайливо накинув на неї шубу. Дарина вчепилася в неї, немов у рятівне коло.

– Пробачте, – пропихтіла вона, плутаючись у рукавах. – Олександре Вітал…

«Мамочко! Олександр!!!»

Вона очманіло втупилася в нього.

– Дарино, – прохрипів директор так, мовби в нього відразу пересохло в роті. – Ви повернулися?

– Чорта з два вона до тебе повернеться, жлобе! – верескливо заволав голубий. – І я йду! Я йду разом із нею! Ввесь мій балет!

– А я вже звільнився! – гаркнув охоронець.

– Дарино, але вам не треба йти, – зворушено мовив директор, зворушений власними словами: він тупо дивився просто себе, ніби ті були ганебними мильними бульбашками, що з незрозумілої причини випливли з його благопристойного рота. – Я можу навіть збільшити вам… вам… – Губи директора болісно напружилися, тужачись народити страшну й абсолютно неможливу обіцянку.

– Дарино, не йди, пробач мені! Це все я… – заголосила Завзята, кидаючись до неї, прохально зігнувши спину й широко розставивши руки, так, немов збиралась учепитися в Даринині коліна.

Чуб мимоволі відскочила вбік.

– Йди геть, суко заздрісна! – грубо відштовхнув коханку Алекс. – Як я тільки жив із тобою рік! Даринко… – рішуче зробивши крок до неї, він схопив Дарину за плечі.

Та перелякано хрокнула, стискуючись у грудку.

– Прибери від неї граблі, село! Котись до своєї жлобишки!

Сані з несподіваною ненавистю заїхав Алексу в живіт сильною балетною ногою.

Алекс упав на спину.

Завзята скрикнула.

Миттєво спітнівши, директор підбіг до Дарини, намагаючись відтіснити її в бік службових дверей.

Охоронець підхопився і, насупившись, пішов на танцівника.

«Зараз він зробить із нього…» – що саме Алекс зробить із Сані, Дарина не додумала, але виразно уявила собі перемішані з кров’ю, зламані риси друга, винуватого лише в тому, що позичив їй свою улюблену річ.

І тоді, підкоряючись лише натхненному інстинкту, вона закричала:

– Сашко! За мною! – І побігла геть, не бачачи, але відчуваючи тремтячими лопатками, як чотири тіла різко сіпнулися за нею, немов були прив’язані до її спини сталевими канатами. Чадний запах став іще відчутнішим. Вона чула: бійка урвалася не почавшись, і чотири Сашки мчать їй услід, забувши про міжусобну ворожнечу, об’єднані спільною вірою: «Вона покликала мене з собою!»

Вона впала на коліна, витягуючи ключі з-під каменя, і вскочила в сідло.

– Да-а-ашо! – вдарив їй у спину хор із чотирьох знавіснілих од розчарування голосів, але вона вже в’їжджала на пішохідний міст.

«А Сані б зі мною однаково не переспав, – із незрозумілим вдоволенням подумала вона. – Він і полюбив мене виключно як зірку – Раневську й Пугачову в одній особі!»

Перша машина ув’язалася за нею відразу ж, як вона вирулила на трасу з кущів Олексіївського острова, названого на честь легендарного попівського сина. Водій «пежо» сигналив їй і махав рукою з вікна. Дарина знервовано поторкала дупу і акуратніше підіткнула під сідниці коротку шубу – ні, нічого не видно.

«Напевно, – з полегшенням зрозуміла вона, – я просто йому сподобалась!»

– Красуне, як тебе звуть? – крикнув той. Проте красуні було зовсім не до нього.

На мосту Метро історія повторилась.

– Дівчино, давайте познайомимось! – вивалився з вікна напіврозваленого «жигуля» якийсь спітнілий, усміхнений хлопчак із сумнівної якості зубами.

– Не хочу!

– А я дуже хочу! Дуже, дуже, дуже хочу… – заканючив він.

– Гей, чого до дівчини причепився? – рикнули на нього з сусідньої машини. – Дівчино, якщо він вас дістає… – грізно насупився лобатий хлопець із очима бультер’єра.

Але дівчина віртуозно обігнала обох, самовдоволено посміхаючись їхній реакції. Дорожній флірт був невід’ємною частиною Дарининого життя – до неї клеївся кожен десятий. Але видовище такої страхітливої краси, як голонога білявка в яскраво-червоній шубі, з гривою волосся, що розвівається за