На лезі клинка - Джо Аберкромбі

Джезаль відчув, як йому перехопило подих. Салем Реве? Він його знав! Його батько колись мав із цим чоловіком справи, і якийсь час він навіть регулярно відвідував їхній маєток! Джезаль роздивлявся наляканого, вибритого наголо зрадника з наростаючим жахом. Він повернувся думками до повненького, гарно вдягненого купця, який завжди сипав жартами. Це був однозначно він. Їхні погляди на мить зустрілися, і Джезаль різко відвернувся. Його батько говорив із цим чоловіком в їхньому передпокої! Тиснув його руку! Обвинувачення у зраді схожі на заразну хворобу — їх можна підхопити, просто знаходячись поряд! Його очі мимоволі повернулися до того невідомого, але водночас страшно знайомого обличчя. Як він, цей виродок, посмів стати зрадником?

— Ти є членом шановної Гільдії мерсерів? — продовжив Глокта, глумливо виділивши слово «шановної».

— Раніше був, — пробурмотів Реве.

— Якою була твоя роль у Гільдії? — Вибритий наголо мерсер відчайдушно озирнувся на присутніх. — Твоя роль? — повторив Глокта, цього разу суворіше.

— Я змовився обдурити короля! — викрикнув купець, заламуючи руки.

Залом прокотилась хвиля шоку. Джезаль ковтнув кислувату слину. Він побачив, як Сульт криво всміхається до верховного судді Маровії. Обличчя старого не виражало емоцій, але руки на столі перед ним були міцно стиснуті у кулаки.

— Я вчинив зраду! За гроші! Я займався контрабандою, давав хабарі, брехав... ми всі так робили!

— Всі! — Глокта глянув скоса на аудиторію. — А якщо хтось з вас сумнівається у цьому, в нас є гросбухи, документи і рахунки. У Будинку питань для них відведена ціла кімната. Кімната, сповнена таємниць, провин і брехні. — Він повільно похитав головою. — Сумне чтиво, скажу я вам.

— Мені довелося це робити! — зарепетував Реве. — Мене змусили! Я не мав вибору!

Каліка-інквізитор кинув похмурий погляд на присутніх.

— Звичайно, змусили. Нам відомо, що ти був лише окремою цеглиною цього будинку безчестя. Нещодавно на твоє життя вчинили замах, чи не так?

— Вони намагались мене вбити!

— Хто саме намагався?

— Цей чоловік! — заволав Реве ламким голосом, показуючи тремтячим пальцем на в'язня поряд і відхиляючись, наскільки дозволяли їхні спільні пута. — Це був він! Він!

Кайдани на його руці побрязкували, а з рота летіла слина. Прокотилася ще одна хвиля сердитих голосів, цього разу голосніша. Джезаль побачив, як голова середнього в'язня опустилася і він похилився набік, але величезний альбінос вхопив його і посадив рівно.

— Прокидайся, майстре Карпі! — крикнув Ґлокта.

Хилитлива голова повільно піднялась. Обличчя було незнайоме, незвично набрякле і порябоване. Джезаль з огидою запримітив, що йому бракувало чотирьох передніх зубів. Достоту як у Глокти.

— Ти з Талінса, що у Стирії, правильно? — Чоловік повільно кивнув — якось тупо, так наче досі спав. — Тобі платять за вбивство людей, чи не так? — Він кивнув ще раз. — І тебе найняли, щоб убити десять підданців Його Величності, серед яких був цей зрадник Салем Реве? — Цівка крові поволі стекла з носа чоловіка, і його очі почали закочуватись під лоба. Альбінос потрусив його за плече, від чого той отямився і кволо закивав. — Що сталося з іншими дев'ятьма? — Тиша. — Ти вбив їх, чи не так? — знову кивок, під час якого в горлі незнайомця щось несподівано заклекотіло.

Глокта неспішно окинув похмурим поглядом вражені обличчя Ради.

— Віллєм дан Робб, митник, горло перерізане від вуха до вуха. — Він провів пальцем по шиї, і десь на галереї завищала жінка. — Солімо Сканді, мерсер, чотири ножові удари в спину. — Він показав чотири пальці, а тоді притиснув їх до живота так, наче його нудило. — Кривавий список можна продовжити. Всіх їх убили просто заради більшого прибутку. Хто тебе найняв?

— Він, — прохрипів убивця, повернувши своє запухле лице у бік худорлявого чоловіка зі скляними очима, котрий зігнувся на лаві поряд з ним і не помічав нічого навколо.

Глокта закульгав до нього, вистукуючи палицею по плитах.

— Як тебе звати?

Голова в'язня смикнулась, відтак його очі зосередились на викривленому обличчі інквізитора.

— Гофред Хорнлах! — миттєво відповів він дзвінким голосом.

— Ти є старшим членом Гільдії мерсерів?

— Так! — дзявкнув він, блимаючи порожніми очима на Глокту.

— І більш од того — одним із заступників магістра Каулта?

— Так!

— Ти змовився з іншими мерсерами, щоб обдурити Його Величність короля? Ти найняв убивцю, щоб позбавити життя десять підданців Його Величності?

— Так! Так!

— Навіщо?

— Ми хвилювались, що вони розкажуть про те, що знають... розкажуть, що знають... розкажуть...

Порожні очі Хорнлаха втупились в одне із кольорових вікон. А губи поволі завмерли.

— Розкажуть про те, що знають? — перепитав інквізитор.

— Про зрадницьку діяльність Гільдії! — випалив мерсер. — Про наші зради! Про діяльність гільдії... зрадницьку... діяльність...

Глокта різко обірвав його.

— Ти діяв сам?

— Ні! Ні!

Інквізитор стукнув палицею об підлогу і подався вперед.

— Хто віддавав накази? — прошипів він.

— Магістр Каулт! — враз викрикнув Хорнлах. — Він віддавав накази! — Зал ахнув. Архілектор Сульт заусміхався трохи ширше. — Це був магістр! — Пера нещадно шкрябали. — Це був Каулт! Він віддавав накази! Всі до одного! Магістр Каулт!

— Дякую, майстре Хорнлах.

— Магістр! Він віддавав накази! Магістр Каулт! Каулт! Каулт!

— Досить! — гаркнув Глокта.

В'язень змовк. У залі панувала тиша.

Архілектор підняв руку і показав на трьох в'язнів.

— Ось ваші докази, мілорди!

— Це обман! — заволав лорд Брок, скочивши на ноги. — Це знущання!

Проте його підтримали лише кілька голосів, та й ті не вирізнялися ентузіазмом. Обережний лорд Хюґен промовчав, захоплено вивчаючи свої розкішні шкіряні черевики. Барезін скоцюрбився на лаві і тепер виглядав удвічі меншим, ніж хвилину тому. Лорд Ішер втупився у стіну, перебираючи пальцями свій важкий, золотий ланцюг, і нудьгував, так наче доля Гільдії мерсерів його більше не цікавила.

Брок апелював до самого верховного судді, який сидів нерухомо у високому кріслі за високим столом.

— Лорде Маровія, благаю вас! Ви ж розсудлива людина! Не дозволяйте цього... свавілля!

Аудиторія стихла, прислухаючись до відповіді старого. Він насупився і погладив свою довгу бороду. Поглянув на усміхненого архілектора. Прокашлявся.

— Я розділяю ваш біль, лорде Брок, справді розділяю, проте схоже, що сьогодні поганий день для розсудливих людей. Закрита Рада вивчила справу і залишилась цілковито задоволеною. У мене