Янголятко в кутих черевиках. Книга друга - Генечка Ворзельська

в багатоствольний кулемет. Як вона обережно розпростує стрічки, сплетені з металевих кілець та бронебійних патронів. Як здригнулося її кермо за мить до:

— Тра та-та-та-та-та!

Засліпивши чергою. Не чекаючи, доки перше чудовисько впаде на черево. Не зупиняючись, одразу по другому:

— Та-та-та-та!

Розвалюючи його навпіл. І по третьому Автомобілю-Монстру:

— Тра-та-та-та-та!

По його морді, що спливала кривавою слиною.

А за одним заходом і майже всіх мутантів, проте залишивши й для мене кількох. Недаремно ж бо я вихопила свого пістолета.

— То як ти хотіла їх назвати?

— Їх? — здивувалася Машинка. — Кого їх?

— Це Машинка, — відрекомендувала я. — А це Люди, Які Почали Усе Спочатку.

— Дуже і дуже, — сказала вона.

— Нам теж вельми приємно.

А вночі вона стала поміж ними й мутантами, котрі надійшли одразу з п’ятьох сторін.

Розділ 13

Ми з Машинкою метаємося між кордонами поселення, щоб не дати звузитися колу між Мутантами та людьми, які зібрались у Спільному Домі.

Мутант із величезною, здатного розчавити самою своєю вагою, гвинтівкою.

— БББАААХХХ!

Куля обертає білий будиночок на купу випалено-жовтого пилу. Крихітка, стиснувши пістолета обома руками:

— Бах! Бах! Бах!

Наступна куля проштовхує попередню.

— Бах! Бах!

У голову нового Монстра?

— Бах! Бах! Бах!

Машинка перестрибує через величезну кулю та стріляє у відповідь:

— Тра-та-та!

Тільки Крихітка й тільки її Машинка — проти сотні Мутантів та десяти Чудовиськ-Машин.

Мутанти з п’яти сторін.

І люди посеред свого палаючого Раю.

Машинка та Крихітка одразу в багатьох місцях.

Одразу в багатьох місцях. Так швидко, що дві кулеметні черги склались у вогненний хрест.

Так швидко, що одразу кілька пострілів злилось воєдино:

— Бах!

Але Мутантів було так багато, і вони все йшли та йшли. А Вітчим зробив їх такими, що самим простим:

— Та-та-та!

Чи самим простим:

— Бах! — не можна було їх убити.

Вгативши в Мутанта кулю, ти тільки примушувала його повернутись у твій бік.

А в деяких, ще добре, що не в усіх, посаджене в плоть зерно кулі проростало новим жахливим тулубом або парою нових жахливих рук.

І коли б Машинка та Крихітка не були одразу в багатьох місцях. Коли б, відбігаючи від Машинки, я не прибігала до неї, такої ж. Коли б не гукала сама до себе:

— Егей! — та коли б не прикривала сама себе…

Але Мутанти стріляли так влучно, і я бачила смерть двох машинок та чотирьох пійманих на постріл Крихіток.

Доводилось кидатися ще прудкіше. Доводилось одразу бути ще в більшій кількості місць.

І вбивати.

— Убивати?

— Убивати.

Здоровенний Мутант, шестеро рук, отже, я поцілила в нього двічі, схопив мене за ноги й підняв над землею.

«І що в ній такого?» — він зазирнув мені в обличчя. — «Нічого», — збираючись розірватися навпіл.

— Тобі допомогти? — спитала Машинка.

— Якщо неважко, — сказала я.

— Та-та-та! — черга відтинає його великі руки.

— Та-та-та! — обережно підхоплює мене на свої кулі. Дає змогу відштовхнутися й стати на рівні.

— Та-та-та-та-та-та-та-та-та-та-та! — вбиває його.

Вибух, гуркіт, порохнява. Два білолицих від пилу Мутанти ступили в руїни білого будиночка.

— Бах! — здійнявши хмаринку білого пилу на грудях одного.

— Бах! — здуваючи білу пудру з чола.

— Крихітко! — але Машина-Чудовисько розчавила мене величезними гусеницями.