Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс
— Дерева не розмовляють з людьми, — сказала Кармен Едельштейн, і її звичайний голос підмінився схвильованим тоном. — Ви мали галюцинацію, або хтось зіграв з вами фокус. Ось чому погано, що ми отримуємо багато студентів після того, як вони вже поекспериментували самостійно. Різні погані звички можуть бути кошмаром, який заважає вчитися.
— Це, мабуть, була галюцинація. — Патриція посовалася на негнучкому кріслі. — Пам'ятаю, що тоді я з'їла багато гострої їжі.
Головним вчителем у Лабіринті був Канот, чиє обличчя і голос змінювалися щоразу, коли ви зустрічали його знову. Іноді він виглядав як старі шрі-ланкійські чоловіки, іноді якпігмеї, іноді як чоловіки-гіганти з довгою бородою. Патриція незабаром навчилася розпізнавати Кано за певними словами, подібно до того, як він посмикував плечима або звужував ліве око. Якщо ви не змогли його ідентифікувати або помилково ідентифікували як когось іншого, то опинялися в найбільш глибокій ямі Лабіринту (крім бездонної, звісно). Люди казали, що коли Кано двічі носитиме те саме обличчя, він помре. Щоразу, коли ви зустрічали Канота, він пропонував вам якусь страшну угоду. Патриція навіть не намагалася розповісти Кано про Дерево.
Патриція не мала жодних справжніх друзів в Еліслі Мейз. Вона була у дружніх відносинах з кількома іншими дітьми, у тому числі з Тейлором, у якого було хаотичне волосся і таке ж мислення, і чомусь незрозуміло незграбні руки та ноги. Але основні групи в школі ніколи не боролися за Патрицію, особливо після того, як стало ясно, що вона байдужа до всього, крім шкільних завдань. Ніхто не хотів дружити з тим, хто був цілком поглинутий навчанням.
Якби ви вийшли до лінії дерев біля Еліслі в певний час наприкінці дня або після настання темряви в гуртожитку, то, можливо, ви могли побачити дівчину-підлітка з темно-коричневим волоссям і великими зеленими очима, яка дивилась на дерева і говорила пташиною мовою: "Ви тут? Як справи? Парламент на сесії?" — вона розмовляла з птахами, які тільки дивилися на неї і летіли далі.
Ви ніколи не могли сказати, скільки часу ви провели в Елтіслі або в Лабіринті, це могли бути дні, тижні або довше. Одного разу Патриція провела сім місяців у Лабіринті, поки їй нарешті вдалося сховатися від вчителів та інших студентів, і всі вони згайнували тиждень, шукаючи її. Але замість того, щоб повернути до Елтіслі, її вивели на поле жовтої трави, де сам Кано провів Патрицію та інших студентів у чудовий дерев'яний дирижабль, який був схожий на кита, але мав більше плавців, а інтер'єр був з муляжами горіхів та ягід.
У той день Кано був авангардним афро-американцем з акцентом з Теннессі та бомбовою курткою.
— Ідея слідуюча, — сказав він, коли вони перебували десь над Альпами. — Ми скидаємо кожного з вас, хлопці і дівчата, у маленьке містечко, таке, де ви не володієте мовою. Немає грошей, ніяких запасів. Ви шукаєте людину, яка потребує зцілення, когось, кому справді погано, і зцілюєте його. Вони не повинні знати, що ви коли-небудь були там. Тоді ми забираємо вас. — Кано запропонував відмовитися від цього завдання в обмін на те, щоб дозволити йому сховати щось у ваших кістках, але на це ніхто не погодився. Замість цього він почав виштовхувати студентів одного за одним з люка дирижабля, який виглядав як дверний отвір французького замку, з висоти у кілька сотень футів. Без парашута.
Патриції вдалося сповільнити спуск, тому вітер відніс її далі. Вона приземлилася на ноги у полі, десь за милю від містечка. Трохи поблукала у сутінках, але зрештою побачила вогні міста перед нею. Перші люди, яких вона зустріла, здавалися відносно здоровими, але потім вона помітила стару жінку, яка варила суп на кухні у невеликому ресторані чи бістро. Жінка кашляла, її шкіра виглядала сірою, і Патриція мала змогу побачити, як з-під жовтої блузи виглядав шрам на шиї. Ідеально. Патриція підкралася до жінки, і отримала лайку у лице, а також звинувачення у спробі крадіжки на якійсь слов'янській мові. Вона втекла.
Через тиждень Патриція вмирала з голоду і перебігала з місця на місце, щоб ховатися у містечку з його порожнистими білими гіпсовими стінами будинків та брудними дорогами. Вона більше не могда розмовляти з тваринами, і не змогла освоїти навички розуміння людських мов, крім англійської. Крім того, вона могла зцілити лише хворого, з яким мала деякий зв'язок.
— Я не збираюся спати в цьому одязі знову, — сказала вона вголос, англійською мовою. Продавець в маленькій бакалійці побачив її і вигнав, вигукуючи гортанні лайки. Патриція побігла по вузьких вулицях, що звивалися, крутим схилом, з камінням під ногами, поки не втратила крамаря з виду. Вона присіла за кам'яною стіною і тепер дивилася на єдине, що їй вдалося вкрасти: пляшку чилійської олії марки Chiang Mai.
— Непогана робота. — Патриція нахилила пляшку, так що слова — Увага! Червона-Пекуча! — перевернулися. Густа рідина полилася у рот. Вона хотіла зупинитися, але не змогла. Як тільки пляшка спорожніла, її затрясло. Заболіла голова. Вона хотіла плакати через все, що вона втратила, і все, чого не змогла досягти.
Через годину вона підвела голову і її вирвало. Як тільки вона почала, то не могла зупинитися. Її очі пекло, з носа текло, і олія, яка піднімалася догори, була вдвічі жахливіша на смак. Її шлунок вивертався, не захоплюючись ідеєю такої їжі після багатьох днів голоду. Вона кашляла кислотою.
Добра новина:
