Жахослов - Стівен Джонс
– А як же відоме гасло «Шоу має тривати?»
Жодних грошей йому не повернули, та принаймні він дістав купон на безкоштовні квитки на майбутню виставу і був дуже задоволений цією невеличкою перемогою. Годі говорити, що родина ніколи ними й не скористалася, а за два місяці процедуру розлучення було завершено.
Треба сказати, що жодна із цих клоунських смертей не здавалася особливо страшною. Можна навіть стверджувати, що обидві вони мали певну практичну користь. Перша надала Сьюзен слушний урок у найкращому для цього віці, коли вона ще не відчувала в цьому загрози. Друга неабияк розвеселила її, урятувавши вечір від цілковитого розчарування.
Третя смерть була цілковито інакшою, і тепер, озираючись назад, вона розуміє, що її можна було легко уникнути.
– Хочеш піти зі мною в цирк? – спитала Конні. Сьюзен була здивована. Конні було вже сімнадцять, і вона намагалася якомога рідше з’являтися десь у компанії молодшої сестри. У найкращому випадку саме існування Сьюзен здавалося їй дратівливо безглуздим, наче вона спеціально народилася на світ, щоб змушувати її ніяковіти перед подругами. Те, що Конні взагалі заговорила до неї, уже була неабияка честь.
– До того, що в громадському парку?
– А хіба є якийсь інший? Ну, ти хочеш піти чи ні?
Правду кажучи, Сьюзен зовсім не хотіла і майже сказала «ні» – мала сказати «ні». Надворі було холодно і дощило. Мама пішла вечеряти з кимось зі своїх колег – вона казала, що це лише вечеря, але Сьюзен знала, що це побачення. Конні лишилася приглядати за нею, але Сьюзен знала, що за нормальних обставин вона б узагалі не бачила сестри – їй було б заборонено входити до вітальні, де Конні слухає музику зі своїми друзями. І їй було байдуже, вона насолоджувалася тихою годиною у своїй спальні, у цілковитій самотності – саме так, як їй і подобалося.
Конні вже уривався терпець, а Сьюзен цього не зносила. Вона не хотіла сердити сестру.
– Так, – сказала вона. – Гаразд.
І Конні кивнула, без усмішки, ніби це була не її ідея, а вона робила Сьюзен велику ласку.
Вони пішли до громадського парку. Конні поділилася зі Сьюзен парасолькою за умови, що та погодиться тримати її. Незважаючи на дощ, у парку було повно родин, і діти носилися вздовж яток та ігрових автоматів, забризкуючись брудом.
– Можна мені солодку вату? – спитала Сьюзен, і Конні напружено посміхнулася й відповіла, що можна, трохи згодом, якщо добре поводитиметься.
Конні заплатила за обидва квитки, що було дуже щедро з її боку. Сьюзен хотіла сісти попереду, але Конні більше подобався вид згори, тож так вони і зробили.
Цирк називався «Флік Баркер і син». Хитрість полягала в тому, що керівник трупи теж був клоун. Він вийшов на арену в червоному хвостатому фраку, з білим, як його рукавички, обличчям – сама впевненість і чарівність. Він представився, потім представив свого сина. Той швиденько підбіг і став поряд із батьком. Син був одягнений так саме, тільки на вигляд йому було не більше ніж десять років. Він здавався копією батька в мініатюрі – стояв поряд із ним, дивився на нього знизу вгору і сяяв від гордощів і любові.
Цього разу номерів із тваринами не було. Сьюзен знала, що кілька років тому їх оголосили незаконними, а вона любила тварин і вважала цю заборону доброю справою. Але за відсутності тварин доводилось дивитися на самих людей, а вони ніколи не здавалися їй настільки ж цікавими.
Після кожного номера двійко клоунів виходили з різних боків і особисто приймали аплодисменти.
– То що ти думаєш про це, малий Фліку? – питав батько, і маленький клоун закочував очі й знизував плечима.
– Гаразд, не переймайся, у нас попереду кращі виступи!
Потім старший клоун відпускав жарт щодо низької якості попереднього артиста і вибачався перед публікою. Мовляв, силач – утік із тюрми. Акробат не відрепетирував свій вихід, а просто був п’яний. Російську гімнастку він придбав задешево за сумнівним оголошенням у порнографічному журналі. Він вимахував пальцями, робив гримаси публіці, і люди сміялися, але голосніше за всіх реготав його син.
Усе це начебто мало бути привабливим. Сьюзен це здавалося неймовірно жорстоким.
Діти в школі більше не цькували Сьюзен, як раніше. Відколи вона суттєво додала в зрості й стала високою та міцною, вони вже остерігалися це робити. Особливо після того, як Клер Гарді зайшла надто далеко, і тоді в Сьюзен урвався терпець і вона вдарила її в обличчя з такою силою, що та кілька тижнів проходила із синцем. Сьюзен, звісно, покарали і написали її матері листа з попередженням – але діти більше не намагалися ображати її. І все ж вона знала, як сильно вони її зневажають, які прізвиська вигадують за її спиною. Знала, що вони ніколи не стануть її друзями.
І тепер вона розпізнала в клоуна той самий стиль поведінки. Вона бачила, що в ньому немає жодної крихти доброти. Що, розмовляючи з публікою, наче з довіреними друзями, він насправді глибоко зневажає її. Що так само він зневажає і свого сина, і немає ніякої любові в його широких посмішках і легковажних жартах.
Нарешті Флік-старший звернувся до люблячого сина:
– Хіба тобі нічого не сподобалося? Невже немає жодного номера, який міг би порадувати тебе?
Хлопчик трохи засоромився і боязко приклав палець до рота. А тоді показав на батька.
– Ти хочеш, аби виступив я? – з удаваним подивом промовив Флік. – Що скажете, пані та панове, хлопці та дівчата? Чи настав уже час для зіркового виходу?
Малий Флік радісно заплескав у долоні, заохочуючи зал робити так само.
– Гаразд, – сказав татко-клоун своєму синові, поклавши руку йому на плече, що скидалося майже на ніжність. – Зачекай-но, синку. Я покажу тобі дещо по-справжньому карколомне.
– Ура! – відгукнувся малий Флік.
– Цього вечора, – проголосив Флік до публіки, – ми всі бачили трохи посереднього жонглювання, кілька фокусів, зрозумілих і дитині, кілька трюків, які ледь язик повертається назвати трюками. Я вражений вашим терпінням. Вражений, що ви не стали вимагати грошей назад, не повстали, не здійснили революцію! Я вдячний вам. Ви добрі люди, усі як один. Ви заслуговуєте на дещо краще. Ви заслуговуєте на мене.
Він вийняв із кишені кілька м’ячиків.
– Приготуйтеся бути здивованими, – проголосив він. – Не лише три м’ячики. Цілих чотири!
Але не встиг він підкинути в повітря навіть першого м’ячика, як раптом завмер на місці.
М’ячики попадали на землю. І, що було зовсім приємно,
