Жахослов - Стівен Джонс

Він провів тим пальцем по її обличчю – по її теплому і м’якому обличчю своїм холодним і тонким пальцем, гострим, мов зубочистка. Він і далі гладив) її. Може, заздрив, що в неї таке обличчя, що вона має обличчя взагалі? Він заговорив до Сьюзен, і його рот, розтулившись, перетворився на діру в тому, що тепер було кривавим місивом.

– Відпочинь трохи, – сказав він. – Завтра великий день. Завжди великий день. Шоу має тривати.

І Сьюзен заснула.

Гіршої ночі, ніж перша, уже не було. Другої з’явився лише старий клоун. Він сів на ліжко і деякий час щось бурмотів сам до себе, як іноді роблять старі. На третю ніч він знову повернувся, але тримався на відстані, ховаючись у темряві. Другий клоун теж був там, розтікаючись по стінці шафи, але вже не озирався.

На четверту ніж вона спробувала домовитися з клоунами.

Привиди ще не були видимі. Вона знала, що подужає зробити це, лише якщо вдасть, що вона сама. Вона заговорила до тіней, до маленьких клаптиків темряви.

– Мені дуже шкода, – сказала вона. – Я не знала, що роблю. Це дар. Я його не просила. Я не розуміла, що відбувається. Тепер знаю краще. Я більше ніколи не піду в цирк.

Починаючи із цього моменту вони начебто дали їй спокій. Хоча Сьюзен знала, що вони і досі з нею, назавжди, лише ховаються з очей.

V

– Знаю, ми казали одне одному, що не захочемо колись мати дитину, – сказав Ґреґ. – Але здається, що тепер вона в нас є. І я ніколи не почувався таким щасливим.

Це була не зовсім правда, подумала Сьюзен. Вони намагалися завести дитину невдовзі після одруження – Ґреґ казав, що чому ж, у першу чергу, вони побралися, як не задля цього? І, може, це була хибна причина. Усе одно вони не докладали для цього особливих зусиль, їхні спроби аж ніяк не можна було назвати наполегливими. Хай там як, минули місяці, а Сьюзен так і не завагітніла – і Ґреґ сказав: що ж, вочевидь, не судилося, і махнув рукою на увесь цей задум. І ніхто не казав, чия це вина, але Сьюзен гадала, що саме її, це вона виявилась неплідною.

Тож вона сказала:

– Ми ще можемо спробувати народити власну дитину, якщо хочеш.

А він відповів:

– Але ж ми вже маємо Рут, нащо нам перейматися?

За кілька місяців після похорону Рут помітно ожила. Вона визначилася з улюбленою стравою, і це були спагеті. Був у неї і улюблений предмет у школі – література. Рут любила історії – і пішла до нової школи без жодного слова протесту, де одразу ж завела друзів. Сьюзен була дещо засмучена тим, скільки друзів, виявляється, могла мати негарна дівчинка. Ґреґ переконав її обрати нові шпалери для своєї спальні, і одного вихідного дня Ґреґ і Рут взялися клеїти їх, розважаючись, влаштовуючи веселий безлад, мало не прилипаючи самі до стін! Вони так сміялися! Сьюзен чула їхній сміх навіть унизу, на кухні. Час від часу вона приносила їм чай із печивом.

Ґреґ ніколи не здавався щасливішим. Після роботи він мчав додому і з порога гукав:

– Де моя маленька дівчинка? Де моя принцеса?

Попервах Сьюзен чула ці крики, і її серце радісно підстрибувало, адже їй здавалося, що вони стосуються її.

У своєму заповіті Конні зробила розпорядження щодо утримання Рут і зазначила, що щаслива залишити доньку під надійною опікою своєї сестри, «доки органи опіки вважатимуть її придатною для цього». І органи опіки нанесли їй кілька попередніх візитів, відтоді її придатність начебто не підлягала сумнівам.

І Сьюзен розуміла, що поява в родині Рут – це на добре, що з нею життя набуло нових форм і перспектив. І намагалася теж полюбити Рут.

Якось вона спитала дівчинку про ту ніч – коли Рут зізналася, що вбила матір. Коли розповіла, як люди, яких ми вбиваємо, повертаються. І Рут лише з подивом глянула на неї, ніби й гадки не мала, про що каже Сьюзен. І це нагадало Сьюзен, як Конні відмовлялася обговорювати клоунів. Цієї миті Рут здавалася цілком схожою на свою матір.

– Тепер ми родина, – казав Ґреґ. – Нарешті! – так, наче їм усе завжди чогось бракувало, наче життя зі Сьюзен було неповним. А на вихідних, як належить справжній родині, вони ходили куди-небудь разом, і Ґреґ потурав кожній забаганці Рут – їй можна було їздити на море, їсти солодощі й чипси. А коли Сьюзен залишалася з нею наодинці, вона намагалася не балувати Рут. Це не було жорстоко. Це лише було правильно.

– Я люблю тебе, дядечку Ґреґ, – казала дівчинка перед сном і від душі обіймала його. – Я люблю тебе, тітонько Сьюзен, – і обіймала її теж, але то вже були нещирі обійми – Сьюзен відчувала це як жінка.

Наближався день народження дівчинки, і так пощастило, що цього року він припадав на вихідний. Ніякої школи для Рут, нічого, окрім цілоденних розваг! Ґреґ і Сьюзен спитали її, як би вона хотіла відсвяткувати день народження. Чи хоче вона влаштувати вечірку, на яку може запросити всіх своїх друзів? Вони можуть організувати це. Можуть зробити все, що вона захоче.

– Цирк, – сказала вона з найщирішою усмішкою. – Я хочу, аби ми пішли в цирк, лише втрьох.

У газеті було розміщено рекламу, до смішного маленьку, без жодних картинок. Неймовірно, що Рут узагалі знайшла її. «СЬОГОДНІ НА МАНЕЖІ: НЕЙМОВІРНА ВИСТАВА БРАТІВ БАМ-БАМ! – сповіщало оголошення. – РОЗВАГА ДЛЯ ВСІЄЇ РОДИНИ!»

Сьюзен сказала «ні». Ґреґ не знав, чому вона відмовляється, і вимагав переконливої причини. Він складав руки на грудях і чекав, і Рут, повторюючи за ним, складала руки так само. Сьюзен благала Рут обрати якусь іншу розвагу, і їй гидко було від самого факту, що вона змушена благати про щось маленьку дівчинку. Рут відповіла, що не хоче нічого іншого.

– Моя мама завжди водила мене в цирк, – казала Рут. – Ми дуже часто там бували. У кожному цирку, який могли знайти. Іноді за багато миль звідси, і ми годинами добиралися на машині.

– Ти, мабуть, дуже сумуєш за своєю мамою, – сказав Ґреґ. – Я маю на увазі твою справжню матір.

Рут нічого не відповіла.

– Ми підемо в цирк, – заявив Ґреґ. – Підемо всі. Ти любиш цирки?

– Не те щоб дуже сильно, – відповіла Рут.

Тієї ночі Сьюзен дала тіням нову обіцянку.

– Я піду до цирку, але нікого не вб’ю, – сказала вона. – Жодного клопоту не