На лезі клинка - Джо Аберкромбі

Шукач наостанок ще раз поглянув на шанка, щоб переконатись, що вони нічого не помітили. Так і було, тож він спустився з дерева і пішов геть.

— Вони розташувалися біля дороги. Я нарахував дванадцять штук, але їх може бути більше.

— Вони шукають нас? — запитав Тридуба.

— Може, і шукають, але не надто активно.

— Ми можемо їх оминути? — запитав Форлі, який завжди намагався уникати бійок.

Доу сплюнув на землю — йому їсти не дай, а дай побитися.

— Їх усього дванадцять! Ми їх завиграшки покоцаєм!

Шукач поглянув на Тридуба, котрий звично взяв хвилинку на роздуми. Вони всі добре розуміли, що дванадцять — це не так вже й мало, але, можливо, краще їх прикінчити, ніж залишити розгулювати на свободі.

— Що будемо робити, отамане? — запитав Тул.

Тридуба зціпив зуби.

— Готуйте зброю.

Поганий той воїн, який не тримає свою зброю в чистоті і порядку. Шукач перевіряв свою не більше години тому. Втім, зайва перевірка не зашкодить, а от покладатися на те, що все мало би бути гаразд — цілком може.

Тишу порушило тертя сталі об шкіру, постукування дерева і дзенькіт металу. Шукач дивився, як Мовчун натягає тятиву свого лука та перевіряє оперення стріл. Спостерігав, як Тул Дуру проводить великим пальцем по вістрі свого масивного меча, що був заввишки майже як Форлі, і кудкудаче, немов курка, побачивши цятку іржі. Бачив, як Чорний Доу погладжує шматою обух сокири і дивиться на лезо ніжними очима коханця. Дивився, як Тридуба підтягує пряжки на ремінцях свого щита і розсікає повітря вилискуючим клинком.

Шукач зітхнув, щільніше затягнув ремені свого лівого нарукавника і перевірив поверхню лука на тріщини. Відтак впевнився, що всі його ножі на місці. Ножів багато не буває — так колись казав йому Лоґен, і він добре засвоїв цю істину.

Шукач побачив, як Форлі, ворушачи губами, незграбно перевіряє свій короткий меч, і як від страху виблискують його очі. Від побаченого Шукач і сам почав нервуватися, а тоді кинув оком на інших. Брудні, пошрамовані, похмурі та бородаті. Жоден із них не проявляв ні краплі страху, але у страхові не було сорому. У кожного свій шлях, казав йому колись Лоґен, і без страху не буває відваги. Цю істину він теж добре засвоїв.

Шукач підійшов до Форлі і поплескав його по плечу.

— Без страху не буває відваги, — сказав він йому.

— Що, справді?

— Так мені казали. І взагалі, добре, що ти боїшся. — Шукач нахилився до нього, щоб інші не чули. — Я також ледь не всираюся.

Він подумав, що так зробив би Лоґен, а оскільки той став прахом, цей обов'язок перейшов до нього. Форлі відповів йому кволою посмішкою, але вона швидко зів'яла, і він здавався ще переляканішим. Що вдієш — ніхто не всесильний.

— Гаразд, хлопці, — мовив Тридуба, коли спорядження було перевірене і покладене на свої місця, — ось як ми вчинимо. Мовчуне і Шукачу, ви розташуєтесь обабіч їхнього привалу, за деревами. Чекаєте сигналу, а тоді стріляєте у будь-якого плоскоголового з лука. Ну, або в тих, котрі ближче до вас.

— Так точно, отамане, — сказав Шукач. Мовчун кивнув.

— Туле, ми з тобою заходимо з фронту, але дочекайся сигналу, добре?

— Ага, — прогримів велетень.

— Доу, ви з Форлі будете у хвості. Висунетесь, коли ми вийдемо вперед. Але цього разу дочекайтеся, поки ми вийдемо вперед! — прошипів Тридуба, тикаючи своїм грубим пальцем.

— Звичайно, отамане.

Доу стенув плечима, немов він завжди робив так, як йому кажуть.

— Гаразд, на цьому все, — сказав Тридуба. — У когось залишилися питання? Є серед нас пустоголові?

Шукач забурмотів і похитав головою. Решта зробила те саме.

— Чудово. І ще одне, — старший подався вперед, оглядаючи кожного з них один за одним. — Чекайте... клятого... сигналу!

Тільки сховавшись за кущем з луком в руках і стрілою напоготові, Шукач зрозумів: він не мав найменшого уявлення, що було сигналом. Він поглянув на шанка, які досі сиділи так само, нічого не підозрюючи, і бурчали, кричали та шуміли. Йому, як на зло, захотілося сцяти. Йому завжди хотілося сцяти перед боєм. Може, хтось казав, яким буде сигнал? Він не пам'ятав.

— От курва, — прошепотів він, і саме в цю мить з-за дерев вилетів Доу з сокирою в одній руці та мечем в іншій.

— Йобані плоскоголові! — заволав він, страшним ударом розколовши череп ближньому шанка і забризкавши галявину кров'ю.

Наскільки можна було зрозуміти з виразу їхніх морд, ця зграя плоскоголових була надзвичайно здивованою. Шукач вирішив, що це і є сигналом.

Він пустив стрілу у найближчого плоскоголового, який саме тягнувся по здоровенну ломаку, і побачив, як та з глухим звуком увійшла йому в пахву.

— Ха! — вигукнув він.

Шукач побачив, як Доу проткнув ще одного мечем у спину, аж тут з'явився здоровенний шанка напоготові зі списом. З-за дерев вилетіла по лузі стріла, вціливши тому в шию, і шанка із зойком упав навзнак. Той Мовчун був неабияким лучником.

Тепер із чагарнику по інший бік галявини із войовничим криком вибіг Тридуба, заскочивши шанка зненацька. Він турнув плоскоголового перед собою щитом у спину і той беркицьнувся обличчям у вогонь, а ще одного рубонув мечем. Шукач випустив стрілу, і вона вп'ялась шанка в живіт. Той упав навколішки, а вже за мить Тул могутнім ударом свого меча зітнув йому голову.

Битва була злагоджена і швидко йшла до свого завершення — удар, хрип, скрип, брязк. Кров бризкала, зброя свистіла, а тіла падали так швидко, що Шукач навіть не встигав прицілитись. Їхня трійця оточила решту плоскоголових, які вищали і бурчали. Тул Дуру розмахував своїм великим мечем, тримаючи їх на відстані. Тридуба зробив випад і відтяв ноги одному, а Доу прикінчив іншого, поки той озирався.

Останній шанка завищав і побіг до дерев. Шукач вистрілив у нього, але у поспіху схибив. Стріла ледь не поцілила Доу в ногу, але, на щастя, він цього не помітив. Плоскоголовий майже добіг до кущів, аж нараз зойкнув, упав горілиць і засмикався. Його прикінчив Форлі, котрий ховався у чагарнику.

— Я одного вбив! — вигукнув він.

Якусь мить було тихо, поки Шукач дерся на галявину, і всі роззиралися, чи, бува, не лишилось ще кого в живих, а тоді Чорний Доу гучно заволав, розмахуючи над головою закривавленою зброєю:

—